ЯК ПО ЯЛИНКУ Я ХОДИВ

- Он, - каже, - вже сусід Васюха дві за ранок придубив. Одну собі, другу - Варці Бабинисі, а тебе з хати і києм не випреш.

Від жінчиних докорів нікуди було дітись, змушений був капітулювати й покоритися. Бо ж добре знаю свою Ганю, вже як причепиться, наче сажа до баняка, так і цілий день тінню ходитиме та гризтиме, як черству паляницю. Взяв я сокиру та й подався у ліс. “Та дивись, Олексію, - кричала Ганя услід з хатнього порога, - щоб до рук лісника не потрапив, бо як попадешся, то до літа будеш в нього сухостій рубати та гілля палити”.

Ліс був не дуже далеко, тому швидко приплентався. Знайшов гарну ялинку, вирубав, та й іду помалу додому. Аж тут, на лихо, наче з-під землі, з’явився лісник.

- Т-р-р-р, Блохо, - зупинив він свою довгоногу кобилу. - Важка, мабуть? - звернувся до мене, і зміряв поглядом ялинку.

- Та ні, - відказую, - не важка.

- Ну, важка, чи ні, - на диво, ласкаво почав знову лісник, - а сідай у віз, до села підвезу.

- Я вже якось, - кажу йому, - і так доплентаюсь.

- Сідай, сідай, - наполягав він на своєму і миготів своїми хитрими очима.

“Знаю, куди ти мене відвезеш, - думав я. - Куди ж іще, як не до дільничного, а там мені штраф, чи відробіток”.

- Та я, - вирвалося у мене, - піду ще кума Петра заберу. Він ген за тими дубами, - тикнув я великим пальцем через спину. - Теж з ялинкою тягнеться додому.

- То вас двох тут?! - здивувався лісник.

- Атож, - кажу.

- Ну то клич сюди і кума, втрьох нам веселіше буде, - хитро мовив той, потираючи руки, і радіючи, що впіймав одночасно двох зайців.

- Добре! - аж вирвалося в мене. - Ви трохи зачекайте, я зараз…

І подався в сторону дубів. А лісник тільки й бачив мене. Він довго дивився на мої сліди в снігу, чухаючи потилицю. А далі надувся, наче жаба перед тим, як має квакати, та й потягся далі по лісі. А я з тих пір вже не ходжу в ліс по ялинки, а на Новий рік позичаю пластмасову в сусіда Грицька Капітана.