Про сніговика, двох кумів і ракету в салаті олів’є!!!

Підійшовши вкотре до відривного календаря, пан Василь з радістю відзначив, що завтра, виявляється, таки Новий 199... рік. А це означає, що буде законний привід зустрітися зі своїм таким шанованим другом (хоча дружина Оксана Максимівна запевняє, що це далеко не так, і чоловік геть здурів) Зеленим Змієм! Василь Васильович не так часто зустрічався з ним, як того хотілось би, але - чого гріха таїти, бувало. Бувало не раз, і не два.

Ну, так ось. Втомившись споглядати тіло свого благовірного на дивані, перед телевізором, Оксана Максимівна попросила його сходити до сусідів за овочами - чогось там бракувало до салатів. А Василя Васильовича двічі просити не треба - побіг, аж закурило. О, то ж до сусідів треба йти, до дорогого кума. А вони ж уже пригостять, завтра ж свято, як не як.

Так і сталося, як гадалося. Запросили увійти, а там і до столу недалеко. Почоломкалися раз і другий, випили для годиться. Одному було почесно вручено дві цибулини та дві морквини, куму - відро зі сміттям. І зі словами: “Нате вам 5 гривень, і щоб два дні вас не було”, - випроводжено з хати.

На підняту здивовану брову Василя Васильовича кум відповів, що то дружина під таким кодовим шифром мала на увазі - сходити в магазин по хліб.

Він, вона, воно

Але який там хліб, коли надворі така краса... Снігу намело по самісінькі коліна. Вже сутеніло, тож у дворі нікого не було. Куми зачудувалися, дивлячись на вікна будинку, що стояв навпроти. Там майже у кожному вікні стояло новорічне деревце і миготіло усіма кольорами веселки. А ті спалахи відбивалися на снігу, створюючи химерні візерунки.

Але куми, звичайно, такого не думали. Вони вирішували більш нагальні справи, як от: яким чином прикрасити, чи то пак, оживити самотнього сніговика, що стояв обабіч дитячого майданчика. Це були просто три великі снігові кулі, поставлені одна на одну, та й усе. Така собі чорнова робота. Тож, недовго думаючи, Василь Васильович радо пожертвував одну велику морквину для носа сніговій людині. Кум, жартуючи, пропонував другу поставити трохи нижче, мовляв, а раптом той сніговик - ВІН? Та Василь Васильович тільки рукою спересердя махнув, і почав думати про долю двох цибулин. І тут, мов продовжуючи думку кума, сказав, дивлячись то на цибулини, то на другу снігову кулю: “А може ж і таке бути, що сніговик - це ВОНА?..” Так і не дійшовши якогось компромісу, куми вирішили залишити тільки одну морквину-ніс. Нехай буде ВОНО, бо ж діти тут гратимуться.

Кум тим часом виніс сміття, а Василь Васильович, забачивши порожнє відро, запропонував одягнути його сніговику, як капелюха. Так, чудово. Бракувало тільки маленьких дрібниць. Недовго думаючи, куми відірвали один в одного по ґудзику - ну, це щоб нікому образливо не було - і поставили сніговику очі. На їх розсуд, сніговик став найліпшим витвором мистецтва, який вони колись бачили. Та час було повертатися додому. Не буду розповідати, як їх зустріли їхні жінки, та за кілька хвилин куми знову опинилися надворі. Василь Васильович - для того, щоб забрати ту злощасну морквину, а кум - щоб забрати нове відро. Куми, похнюпившись, подибали до свого сніговика. Яка трагедія! Скільки трудів - і все коту під хвіст! Аж тут і сам... ні, не кіт, а знайомий двірник. Вислухавши біди кумів, чоловік все виправив, і навіть за чекушечкою збігав. Ось який молодець. Варто сказати, що двірник віддав для сніговика своє сміттєве старе відро, замість морквини вставив якусь галузку, а в якості бонуса - пожертвував ще своєю мітлою. Радості кумів не було меж!

“Супер-ракета”

Все ж таки жінкам вдалося загнати своїх Василя та Миколу того вечора додому. Салати були зготовані, курки спечені, торти перемазані. У квартирах був шик і блиск, діти вмиті-нагодовані-спати покладені. І хтось скаже, що жінки - це слабка половина?

Годинник пробив чарівні 12 годин, випили шампанського, може хтось-десь щось міцніше, але ми не про те! Втомившись щороку дивитися “Іронію долі або З легкою парою”, куми із жінками вирішили змінити традицію - і пішли у двір, погуляти - поспівати. Тим більше, що на них там чекав новий друг - сніговик! Для важкої артилерії взяли кілька піротехнічних штучок, вони тоді тільки входили в моду.

Погода стояла чудова. Потріскував морозець, порипував сніжок під ногами. Наспівавшись та насміявшись, куми почали діставати хлопавки, ракети. І полетіли у нічне небо різнокольорові вогні. Під схвальні відгуки сусідів куми діставали і запалювали все нові й нові петарди. Це була диковинка того часу, тож дехто зі знайомих навіть вийшли із будинків, щоб подивитися на це чудо зблизька.

Настав час найбільшої “Супер-ракети”. За інструкцією, вона мала злітати вгору на 30 метрів, і вже там розсипатися на маленькі чарівні вогники. Але чи то щось там пішло не так, чи - навпаки - так і мало бути, але ракета полетіла не вгору. І взагалі не туди, куди розраховували. Вона спрямувала точнісінько на один із балконів сусіднього будинку. Більше того, балкон - іронія долі - виявився відчиненим, тож ракета потрапила - звісно куди... на стіл святкуючих. А що може бути смішнішим, ніж ракета в салаті олів’є?..