Якщо ви не цікавитеся політикою, вона зацікавиться вами. Всі на вибори!

Ця виборча кампанія переходить усілякі межі. Вислів “якщо ви не цікавитесь політикою, вона зацікавиться вами” став реальністю. Принаймні, у моїй окремо взятій родині. Наші милі суботні снідання перетворилися останнім часом на бурхливі політичні дебати.

Річ у тім, що погляди моїх батьків з приводу того, за кого голосувати, кардинально різняться. Мама вважає, що право покерувати країною має дістатись комусь із молодих політиків. Тато - прихильник Юлії Тимошенко. Отож, надивившись у п’ятницю вночі політичних ток-шоу, вранці у суботу мої рідні починають ділитися враженнями від побаченого.

Каталізатором зазвичай виступає мама. “Васю, а от який все ж Яценюк молодець. Такий розумний, як наші діти. Правильні речі говорить. І виглядає інтелігентно”, - заходить вона здалеку. “От навіщо ти зараз це сказала? Йому ж стільки само років, як нашій меншій. Чого він у політику лізе? Нехай сидить, молоко п’є і слухає старших”, - реагує тато. “Вже у власній хаті слова сказати не можна. Твої діти ніколи у житті молока не пили. Це ти наслухався Юлиних анекдотів, де вона Януковича з коровою, яка теж молоко любить, але дотягнутись не може, порівнює? Популістка. Нехай краще на свої рейтинги подивиться,” - поступово нагнітається обстановка. “От через таких довірливих і несвідомих як ти, Міло, що проплаченим соціологам вірять, у Віктора Федоровича рейтинги й ростуть,” - лунає у відповідь. Батько голосно сьорбає чай, кахикає і робить глибокий вдих, готуючись до довгого монологу. У цей час старша сестра копає мене під столом ногою. “Давай, прийшов твій час, політичний оглядачу. Прогнозуй і аргументуй. Бо мама вже руки на грудях згорнула. Буде буря”, - шипить Оксана. Я, вкотре порушуючи умови власного ультиматуму - не говорити вдома про політику - розповідаю.

Починаю з головного: попри велику повагу і часом навіть замилування “молодими політиками нової хвилі”, яких на нинішніх виборах стільки, як грибів після дощу, не дозволяйте собі замилювати очі. Жоден з них президентом не стане. До другого туру, поза всякими сумнівами, виходять Янукович та Тимошенко. Розрив між ними складатиме не більше 5-10 відсотків. Обурюватись з приводу того, що на Тимошенко і Януковичі білий світ зійшовся клином, нерозумно. Зрештою, у житті завжди доводиться обирати поміж коханням і облудою, добром і злом, правдою та брехнею. Справа ж не у Віті чи Юлі персонально. Копайте глибше: 17 грудня ми обираємо шлях, яким крокуватимемо 5 років.

На одній шальці терезів - якщо президентом стане людина, що у кожному слові робить помилки, без суфлера почувається невпевнено і активно зализує рани після поранення тупим і важким яйцем - загроза перетворення країни на “внутрішньо малоросійський проект”, орієнтований у зовнішній політиці на “старшого брата”. Практичне втілення “проекту” - заклики “защитить права русскоязычного населения”, “и зачем мне нужна ваша хахляцкая мова, если на ней только быдло разгаваривает”, “у нас, славян, общая история и корни”. Що характерно, історія у нас “общая” не тільки з росіянами і білорусами, а ще й з чехами та поляками, президенти яких, на відміну від пана Медведєва, не висловлюють нав’язливі сподівання, що “українці зроблять правильний вибір”, спрямований на те, щоб “російську мову не кривдили, щоб дозволяли розвиватися двостороннім контактам, щоб наші спільні економічні проекти розвивалися, щоб не було якогось дивного бажання вступити в якийсь іноземний військовий блок, через що буде нервувати так чи інакше величезна кількість людей”.

З іншого боку поки що не перейденого Рубікону - коли до влади прийде авторитетна у всьому світі людина, що не раз доводила вміння перемагати, вести за собою і, при потребі, поступатись власними амбіціями заради перемоги справи, у яку вірить - гарантовано проєвропейська орієнтація України та розвиток державних інтересів. Хоча б тому, що жінка ніколи не дозволить збиткуватись над тим, що для неї важливо - рідною мовою, культурою і добробутом тих, за кого відповідає.

Нехай не вводять вас в оману брехливі заклики противсіхів “не йди на вибори, бо це не має сенсу”, а також блюзнірські розмови про те, що після політреформи 2004 року вплив президента на політичне життя приблизно такий, як у англійської королеви. Якби це було правдою, то навіщо би витрачались мільйони доларів на виборчу кампанію, а за головне крісло країни точилась запекла боротьба не на життя, а на смерть? Нагадаю, що права вето - можливості одноосібного блокування того чи іншого рішення - людину, яка сідає у президентське крісло, ніхто не позбавляв. До речі, нинішній Президент правом цим користується із великим задоволенням.

Але повернімося до кандидатів, прізвища яких внесені у виборчий бюлетень. Всі вони прекрасно розуміють серйозність нинішнього цивілізаційного вибору. І, крім кулуарного виторговування майбутніх бонусів для себе особисто, намагаються втопити ту, яка не дасть їм спуску. Чому, наприклад, так звані кандидати від демократичного табору, які претендують на голоси одних і тих же виборців Заходу, Центру і Півночі країни попри розповіді про велику любов до України, не хочуть об’єднатись, щоб протистояти Януковичу? Може, забули приказку, що гуртом і батька добре бити? Чи казочку про силу єдності, у якій мудрий чоловік демонстрував своїм дітям як легко зламати гілочку, а віник важко? Причина розпорошеності - самозакоханість, егоїзм і нездатність на шляхетні вчинки. Наче пси на сіні, що самі трави не їдять, але й іншим не дають, нинішні “демократи”, не мають мужності наслідувати приклад Тимошенко, яка виборола 2004 року перемогу для Віктора Ющенка. Їм легше бути технічними кандидатами Віктора Федоровича, з яким можна “домовитись по-пацанськи”, аніж переступити страх отримати по пухнастих рильцях від Леді Ю. Отож, заходячи у кабінку для голосування, не варто забувати, що підтримка маловідомого кандидата - зайвий мінус для того, хто має реальні шанси потрапити до другого туру виборів. Підтримка ж аутсайдера перегонів - гарантія того, що ваш голос пропаде. Учітеся, брати мої ( і сестри), думайте, читайте. І, зважено аналізуючи, вирішуйте, що нам “иметь или не иметь”.