Тільки жінки вміють говорити “НІ” олігархам

Як і Тетчер, у випадку свого президентства Тимошенко сміло може сказати про свою кар’єру так: “Якщо в тебе немає ворогів, виходить, фортуна про тебе забула”. Адже якщо прихильники з повагою дивляться на лідера БЮТ, як на українську Тетчер, то вороги Тимошенко дивляться на свого непохитного політичного супротивника з неприхованим жахом, як дивляться легковажні туристи на вулкан, що дихає вогнем. Ким тільки не називали конкуренти ту ж Тетчер на початку її політичної кар’єри! Яку тільки бездоказову нісенітницю не озвучив днями на радість “Регіонам” той найчесніший банкір-банкрут з банку “Україна”. Викриваючи інших політичних лідерів у якомусь віртуальному “кримінальному оточенні”, чомусь забув згадати при цьому про злочини, наприклад, свого заступника в Національному Банку, що відсидів строк у в’язниці за махінації із золотовалютним резервом країни.

Якщо ж відкинути піну “чорного піару”, то виборців насправді цікавитиме таке питання: Тимошенко - це буде ПРЕЗИДЕНТ-

ЛІБЕРАЛ, або ПРЕЗИДЕНТ-РЕФОРМАТОР? Успішне входження партії “Батьківщина” до структури Європейської народної партії дає відповідь на це, поки гіпотетичне, питання: адже такі “народники”, як Саркозі та Меркель, успішно й жорстко проводять реформи навіть в епоху глобальної фінансової кризи. Наприклад, Ніколя Саркозі, близький політичний союзник Тимошенко, скоротив за останні роки аж 2 мільйони чиновників. Можна сміливо стверджувати, що такий досвідчений топ-менеджер, як Тимошенко, напевно піде в еру свого президентства на масштабну адміністративну реформу: несподівано й одномоментно скоротить армію бюрократів-трутнів. Адже в Україні склалася просто абсурдна ситуація: об’єкт державного управління безупинно скорочується (держвласність, що становила в 1991 році до 90 відсотків всієї економіки, сьогодні “потягне” ледь на 20 відсотків): а в цей самий час кількість держслужбовців за роки незалежності збільшилася вшестеро! Половину “хоромів”, на які поступово перетворилися в Україні адміністративні будинки, Тимошенко могла б у ході адмінреформи просто продати, по-перше, швидко та суттєво поповнивши держбюджет, а, по-друге, скоротивши навіки витрати на утримання бюрократичного апарату.

Як відомо, керувати адмінреформою в Україні намагалися такі круті політики, як Кравчук і Тігіпко, які прекрасно розуміють реалії чиновницького свавілля в країні: чим менше в нас крейсерів, тим більше адміралів. Але на них чекало фіаско. Упевнений, що на цей історичний момент у нас в країні тільки українська “залізна леді” Тимошенко та її “сірий кардинал” Турчинов могли б наважитися підпиляти гілку, на якій тримається будь-яка влада. Аби ще заощадити й укрупнити адміністративні одиниці, Тимошенко могла б підключити “до справи” адміністративно-територіальної реформи, наприклад, як радника, того ж екс-президента Польщі Кваснєвського, який успішно скоротив удвічі число воєводств у наших сусідів, перевернувши при цьому з голови на ноги держбюджет: тепер 70 відсотків зібраних на місцях податків залишаються у воєводствах, а лише 30 відсотків податків відправляються до Варшави. Пригадується, що, ще керуючи бюджетним комітетом Верховної Ради, Юлія Володимирівна заявляла: не можна ефективно й чесно розподіляти всі бюджетні потоки через Київ! Ще тоді вона намагалася спрямувати бюджетні компетенції зі столиці до регіонів: тодішня співпраця Тимошенко з кожним із губернаторів була притчею во язицех.

Переконаний, що Тимошенко-президент повернеться обличчям не тільки до бюджетної, але й до аграрної реформи. Адже є пре-красний приклад Вірменії, де всі землі запасу були давним-давно розподілені за жеребом: по кілька соток з урахуванням земельного кадастру там дісталося кожній родині. Йдеться, звісно, не про те, щоб “роздати” всі 33 мільйони орних земель (до речі, у Франції за такої ж кількості орних земель половина віддана під пасовища, що не заважає французам бути першими в Європі за експортом вина). Орні землі краще взагалі не “роздавати” у приватну власність, як це заведено, наприклад, у Гол-ландії (перше місце в Європі з виробництва свинини), або в Ізраїлі (перше місце в Європі з виробництва огірків). Йдеться саме про землі запасу, які фактично потрапили на “сірий” та “чорний” ринки землі, перетворюючи українських олігархів ще й на латифундистів. За жеребом через новостворений Єдиний Земельний Іпотечний Банк кожна українська родина запросто могла б одержати для виживання в умовах кризи до 15 соток землі (кількість соток залежала б від земельного кадастру й регіону: адже на Сході України в кожному колгоспі було від п’яти до п’ятнадцяти тисяч гектарів чорнозему, а в цей час десь на Західній Україні і п’ятсот гектарів, відвойованих у лісу й гір, були “за щастя”). Коротко кажучи, до латифундистів задом, а до людей і землі передом! І кожна родина, як свідчить досвід Вірменії, буде або годуватися з цієї землі, або обміняє її на іншу ділянку, або продасть через Єдиний Земельний Іпотечний Банк.

До речі, про банки. Обнадіює те, як “розрулювала” Юлія Тимошенко на посаді Прем’єр-міністра банківську кризу в Україні, обтяжену падінням національної валюти. Як не дивно, але саме валютні спекулянти та злісні банкіри-банкрути дають можливість майбутньому президентові створити такий самий один надійний центральний банк, як це зробили, наприклад, у Росії. Володимир Путін вивів під час кризи Ощадбанк Росії на перше місце серед всіх банківських установ світу. Той самий король Бельгії рятував під час фінансової катастрофи один банк, у який спрямував для стабілізації всі багатомільярдні заощадження своєї родини. Таким одним надійним банком, куди така великодосвідчена фінансистка, як Тимошенко, могла б каналізувати всі основні внески населення, може стати будь-який банк: хоч “Приватбанк”, хоч “Родовід”, хоч “Ощадбанк”. Важливо, щоб майбутній президент був не із числа тих клієнтів банку “Надра”, які просто під дахом Банкової й НБУ потягли свої особисті внески за кордон, відверто наплювавши на всіх інших вкладників.

Наостанок кілька слів про популярний на наших просторах жанр утопії. Президент на прізвище Тимошенко може замахнутися на вирішення нездійсненного, на перший погляд, завдання: з її невгамовним антиолігархічним запалом можна спробувати відокремити в Україні владу від власності. Для цього потрібно, крім здорової спортивної люті й правової держави, крім верховенства закону й вільної конкуренції, у принципі небагато: потрібно змити авгієві стайні корупції, які залишилися ще від совка й наступних напівавторитарних режимів. Ющенко, до речі, так і не витяг зі свого сейфа жодного проекту тих антикорупційних законів, без ухвалення яких нас не приймуть у Євросоюз навіть як асоційованого члена.

Ви запитаєте, а чи захоче президент Тимошенко зупинити той надзвичайно швидкий і масовий ріст бюрократичного капіталу, що утворюється не за рахунок приватного підприємництва, а за допомогою незаконного використання державних коштів і важелів влади? Певен, що в Юлії Володимирівни просто не буде іншого шляху для виконання своїх великих передвиборних обіцянок: адже при подальшій концентрації національного капіталу в руках олігархів Україні світить тільки вбогість, а не процвітання. І нехай колись у підручниках історії роки правління Тимошенко назвуть “керованою олігархією”, тільки б здійснилася її клятвена обіцянка, тільки б їй вдалося вивести Україну в першу тридцятку країн світу за рівнем життя.