Просто НеЛюбов

Одним із них був місцевий видний хлопець Борис. Він був її ровесником, вчилися в одному класі, більше того, сиділи за однією партою. Любив Борис Поліну вже давно. Ну, мабуть, скільки себе пам’ятав, стільки беріг в душі її світлий образ: довге хвилясте світло-русого кольору волосся, голубі очі, ніжну посмішку.

По закінченні школи шляхи хлопця й дівчини розійшлися. Поліна вступила до педагогічного інституту. Борис же вирішив, що його майбутнє - у рок-музиці. Купив “беушну” гітару, винайняв гараж у товариша, і днями пропадав у тенетах своїх наспівів. Горобці, що гніздилися неподалік, були шоковані!

Одного разу, натішившись холостяцьким життям, Борюня вирішив, що вже прийшла пора йому створювати сім’ю. А найкращою кандидатурою, звісно, могла стати тільки Поліна. Одягнувши свої єдині джинси, не надто поношену більш-менш чисту сорочку, надер троянд у найближчому сквері, - таким з’явився парубок перед ясні очі дівчини.

- Виходь за мене заміж, бо кохаю тебе з дитинства, і життя без тебе не уявляю... - почав був Боря.

- Ти брудний, від тебе тхне, ти волохатий, як звір. Коли востаннє дивився на себе в дзеркало? Та поруч тебе буде соромно йти. Не піду за тебе.

Хлопець все зрозумів. Пішов різноробом на будівництво: мішав бетон, носив цеглу. Ним помикали, хто як хтів, але хлопець терпів, бо обіцяли дати кімнату в гуртожитку. Ось і кімната, як бонус - душ з 17.00 до 21.00. В нічний час, залежно від випадку, або розвантажував вагони, або охороняв овочеву базу. На першу получку купив новий одяг, туалетну воду. Ті ж таки троянди вже купив у підземному переході.

- Ти дурний, ти нічого не знаєш, з тобою немає про що говорити, з тобою нецікаво! - на його пропозицію відказала Поліна.

Дарма дівчина так думала. Борис не з дурних. Зрозумівши, що українськими заробітками чесно на вищу освіту не заробити, а красти й обманювати юнак не звик, тому було вирішено їхати за кордон. Оскільки було літо, Боря потрапив саме на збирання полуниць. Ніхто не знає, як важко доводилося заробітчанам стояти нахиленим цілими днями кілька місяців поспіль. Далі - невелике містечко на березі океану. Там, на одному із заводів, був вантажником живої риби. Трошки попрацював на будівництві у Москві. Таким чином через три роки Боря вже міг вибрати вуз на свій смак. Добре, що грошей вистачало на будь-яку його забаганку. Обрав найперспективнішу нині спеціальність програміста. Ще п’ять років нав-чання пролетіли, як один день. Паралельно хлопець відвідував різні курси, читав багато книг. Друзі казали, що він став великим ерудитом! Знову були куплені троянди, і Борис постав перед очі Поліни.

- Ти бідний! У тебе немає будинку, не-має машини, ти не можеш подарувати мені соболину шубку і діаманти. Не піду за тебе!

Молодий чоловік очолив найвідсталішу комп’ютерну фірму. Завдяки своїм знанням вивів її на достойний рівень. Взяв кредит - купив ще одну аналогічну фірму. Розкрутився, виплатив кредит. Про холдинг Бориса Павловича дізналися за кордоном, підписали кілька контрактів. Перше відрядження - до Берліну, потім - США, Японія. Перша відпустка - на Багамах. Чи варто згадувати про такі дрібниці, як будинок, автомобіль, соболі та діаманти...

- Ти розбагатів, знахабнів, ні краплі романтики, - видихнула Поліна.

Борис Павлович продав усе. На частину грошей придбав медичне обладнання для дитячої лікарні, іншу частину пожертвував для сиротинця. Пішов пішки в поле, нарвав синьооких волошок і сонечок-ромашок і приніс Поліні.

- Ну не люблю я тебе, не люблю, - відповіла вона...