Гринджола Ніккі

Правда, після викриття змови “юда” був дивним чином помилуваний, однак залишив камінь за пазухою і продовжує вставляти палиці у колісницю, на якій мчить до влади йому чомусь така нелюба покровителька.

Щоб втямити, як міг цей гнойовик завестися під самою пахвою бютівського проводу, варто уважніше пригледітися до комсомольсько-комуністичної “об’єктивки” цього псевдодемократичного блазня із циганськими повадками.

Найгучніше він прославився, коли саме за волюнтаристською вказівкою віце-прем’єра Томенка на Євробачення у Києві було відправлено групу весільних поп-вуйків із промовистою назвою “Гринджоли”, які зайняли у рідних стінах перше місце знизу, продемонструвавши перед зворохобленою Європою увесь культурний примітивізм та цивілізаційний рагулізм новоявленого дикого племені… гринджолів.

Саме така “лейба” причепилася до безневинного іміджу України опісля виконання “демократичної” вказівки апельсинового віцика. А сам він став символом крайньої професійної профанації як видової ознаки тої “державотворчої” аномалії, яка вилупилася із так званого революційного намету.

Щоб уникнути звинувачень у святотатстві над “ідеалами” Майдану”, справедливості заради мусимо нагадати, що в історії революції 2004 року роль Миколи Томенка не менша, ніж, скажімо, роль Миколи Бухаріна у революції 1917 року. Улюбленець партії! Полум’яний трибун! Сурма революції!

І все ж про звитяжні заслуги вождя племені гринджолів, які важко переоцінити, нехай скаже його бойовий соратник. Про польового командира Миколу Володимировича Томенка по-льовий командир Юрій Віталійович Луценко зі всією революційною прямотою сказав так: “Коли Томенко з’являвся на Майдані, дівчата суперничали за честь затягнути його у намет”.

Оскільки ще не видано повного зібрання командирських спогадів Юрія Віталійовича, однак сам Микола Володимирович своє “полове” командирство уже реалізував у “безсмертному” бестселері “Політичне кохання”, передмову до якого, до цієї оранжево-сексуальної “біблії”, написав не хто інший, як сам “месія”, такмо також вправний знавець означеної тематики Віктор Андрійович Ющенко.

І все ж попри весь командирсько-статевий романтизм, Гринджола Ніккі все ж володіє винятковою тверезістю в оцінці ситуацій, в тому числі, навіть тоді, коли йдеться про “святая святих” - про Майдан.

Коли ще живі герої історії полемізували, як належить відмітити річницю Великої Грудневої Помаранчевої Революції, командарм Томенко вніс таку пропозицію на розгляд самому верховному вождю: “Небезопасно Ющенко и Роме (безсмертному коменданту Майдану) приходить на Майдан (народ може відлупити), потому что нечего играться в эту шутку (народові нині, який відморожував нирки на асфальті, справді не до жартів), и сидите дома, и водку пейте”.

“Жрать водку під одіялом і, боронь Боже, не показуватися на люди зі своїми пост-революційними заслугами” - от прояв гринджольної мудрості.

Це тільки в наметі із дівчатами пан Микола - такий затятий революційний герой, а так, по життю, він цілком доступна людина. Реаліст. Ще вчора може вилити вам на голову відро помиїв, а уже нині, нічтоже сумяшеся, буде це лайно власноязично злизувати.

Було, якось, у революційному екстазі Микола Гринджола попер на… жидів. Найбільше перепало Яну Табачнику. Мусив маестро відкласти вбік баян і йти на прямі ефіри відстоювати свою національну і громадянську гідність, на яку посягнув сам віце-прем’єр уряду Української держави з питань гуманітарних чи то гуманних.

Пан Ян мусив цьому “гуманісту” і “демократу” відповісти вельми промовистою тирадою: “Якраз із подібних заяв розпочиналися і Кришталева ніч у Німеччині, і трагедія Бабиного Яру… Ви хочете позбавити мене українського громадянства? Високопоставлені чиновники свого часу так чинили із Альбертом Ейнштейном, Чарлі Чапліном, Ернстом Невідомим.

Ви посягнути на мою честь і гідність, на мої громадянські права! Я вимагаю вибачень. Якщо ви привселюдно не вибачитесь, я надіну жовту шестикутну зірку (яку під час війни не побоявся надягти король Бельгії, щоб підтримати переслідуваних гонителями своїх співгромадян - хоча я сумніваюся, що вам такі факти відомі) і буду її носити до тих пір, поки ви будете знаходитися в уряді. Я звернуся до всіх своїх колег, до багатьох видатних людей планети, а також до лідерів правозахисних організацій, до світового співтовариства, щоб захистити себе і тих, чию гідність ви, пане Томенко, прагнете принизити”.

Треба сказати, що пан Табачник перебільшив шанси на свої такі планетарні митарства. Доля так склалася, що Томенко сам впав перед ним на коліна. І не де-небудь, а під куполом парламенту!

Покаявся, окаянний антисеміт! Якби то! Беріть вище - Гринджола Ніккі захотів стати віце-спікером, а щоб проголосувала за нього фракція Партії Регіонів, він мав привселюдно вкрити поцілунками не просто баян, а самого Табачника, що й було негайно зроблено зі всією слинявою запопадливістю.

І все ж, щоб розвіяти наклепи про антисемітські поривання пана Томенка, варто нагадати, що його потаємним ісповідником був і залишається сам Михасько-Моня Бродський. І хоча Асенізатор Денді не здобув офіційний статус равина, однак православну свою душу перед ним наш Ніккі вивертає геть начисто. Їхні задушевні розмови стали видатним надбанням помаранчевої фонотеки і посіли гідне місце поруч із немеркнучими голосами завсідників легендарного дивана у кабінеті Щербицького.

Свого часу, коли Юлію Тимошенко випустили із тюремних казематів, їй, ув’язненій жінці, як мінімум, співчували мільйони мужчин. Але не було серед них її нинішнього “соратника” Томенка, який тоді із брутальним цинізмом заявив: “Вона більше вигідна для Форуму нацпорятунку під арештом”.

Перемивання Юлиних кісток й надалі залишається улюбленим заняттям Гринджоли Ніккі і Асенізатора Денді. Пан Микола, розставляючи історичні акценти, зауважив пану Моні, що він належить до патріотичного сегменту БЮТ, “который больше сделал для Юли, чем она для них”.

Як бачимо, пан Микола номінував себе на патріота №1. Але щоб стати Степаном Бандерою №2, він має в біографії поважні хиби, які не дають спокою найпатріотичнішому патріоту.

Справа в тому, що у кляті радянські часи він був одним зі стовпів осоружного московського режиму - на посту секретаря комсомолу головного в Україні Київського університету мусив робити те, для чого його туди й ставив КГБ - викорінювати у студентському середовищі усе, що українським звалось. Товариш Томенко тоді ще не був паном і виконував цю функцію із притаманною йому галасливістю.

Комсомольсько-комуністичного шила у патріотичному мішку не втаїти. Тому головний на той час студентський антипатріот вирішив, як мінімум, поправити формальний бік справи - виправити власний вузівський диплом, у якому стверджується, що його носій є фаховим викладачем історії КПРС.

Є така професія - любити КПРС і розказувати про неї небилиці-історії, і цю чудову професію обрав за покликанням серця і сумлінно оволодів нею незламний корчагінець Микола Томенко.

Коли ж настали “бандерівські часи”, наш помаранчевий командарм пробував вишкрябати оте “КПРС”. Щоб залишилася тільки одна історія. На шкрябанні цьому і був пійманий.

Компартійний, яничарський вишкіл, який так сумлінно пройшов товариш Томенко, викорінюючи у Київському університеті імені Тараса Шевченка націоналізм, назавжди залишиться у його корчагінському серці.

Сьогодні він номінує себе головним “комсоргом” БЮТу. І напередодні приходу до влади Тимошенко, яку, як відомо, він волів би бачити під арештом, помаранчевий комсомолець заявив: при президенті Тимошенко він, Томенко, як полум’яний комісар, забезпечить, що посади державні будуть віддані тільки членам партій БЮТу.

Чи міг хтось у Києві у часи буремної комсомольської молодості товариша Томенка опинитися на відповідальній роботі, не будучи членом КПРС? Ніколи. Тому засвоїв цей урок пан-товариш Миколка - як головний за окупаційних часів “помічник і резерв” партії - на все своє котигорошне життя.

Комплекс патріотичної неповноцінності не дає спокою вождю гринджолів із дипломом історика КПРС. Йому весь час належить доказувати, що він - не московський верблюд, тому задля компенсації ганебного минулого і задля сатисфакції світлого майбутнього він постійно мусить демонструвати крайні прояви патріотизму.

Помітив свого часу віце-прем’єр пан Томенко, що на вільному ринку немає презервативів із українськими написами. Інший, меншенький патріот, пройшов би мимо чи придбав би добротний продукт не національного, зате надійного виробництва.

Але не на того натрапили. У зв’язку із цим провалом у справі повальної українізації пан Микола вніс офіційну пропозицію - націона-льний гумовий контрацептив іменувати - “Котигорошко”.

Де опиниться далі на похилій політичній сце-ні цей анекдотичний “котигорошко” з явними ознаками політичного презерватива?

Одне можна стверджувати достеменно: нова влада вчинить так, як він і передбачає: викине, як уживану гумку. Як знавець цього продукту, Ніккі знає, що такий кондом, як він, - може бути тільки одноразового використання.