“Терпіти залишилося недовго. Мати скоро Богу душу віддасть”

А там і час про власне гніздечко подумати приспів. Вважала, що пару обрала по любові, на все життя, але не судилося зазнати щастя. Більше про оковиту думав чоловік, ніж про сім’ю та господарство. Молодим занесли його на цвинтар - лікарі сказали, що печінка не витримала алкоголю. І зосталася Ксеня 25-річною вдовою з трьома дітками на руках.

Дивлячись, як бджілкою крутиться вдова, як леліє діточок, доброзичливі сусіди застерігали: “Не купляй на останні копійки для малих цукерки. У них і гадки немає, аби із матір’ю поділитися. Подивися на себе: виглядаєш бабою порівняно з ровесницями”.

Відмахувалася, аби голуб’ятам добре було, сама змалку натерпілась, то хай хоча б вони не бідують. З часом стала хата повною чашею. Щороку продавала Ксеня бичка чи кабанчика - гроші в стару скриню для улюблених діток відкладала.

Іван першим пішов із дому приймаком у сусіднє село. Все б нічого, та, видно, батькові гени йому передалися: де треба і не треба в чарку заглядає. На жаль, і невістка виявилася йому до пари.

Донькам допомогла у місто вибратися. Кожну власні сімейні клопоти обсіли. Рідко приїздили до матері, хіба що на Новий рік по свіжину чи на щось із городу восени розжитись.

Всяк овоч має свій час розвиватися, цвісти й дозрівати. “Дозріла” помаленьку й баба Ксеня. Дочки порадилися і вирішили: позаяк старенька захворіла і не може дати ради клопіткому господарству, його треба продати, а мати житиме по черзі у дітей.

У сина в хаті - безлад, її мешканцям і самим нянька придалась би. Невістка-п’яничка і не думала хвору свекруху обходжувати. Баба попросилася в місто до дочок. Одного разу протверезілий Іван сусідським легковиком доправив матір до багатоповерхівки, де мешкала сестра Ліда. Посадив її на клунок з речами, зібраними “на смерть”, а сам поспішив у кафе сьорбнути пивка, бо “труби у нього горіли” після вчорашнього. Сиділа старенька у підворітті, поки не натрапила на неї онука - школярка Альбіна.

Скоро бабця відчула, що її життя в середньої доньки буде не з медом. Онучка всіляко підкреслювала, що старенька - селючка, що від неї смердить. Зять Петро якось напівжартома зронив за обіднім столом: “Молодшій Вірі дісталася більша частка спадку. Побули у нас місяць, як на курорті, може, досить?” А коли Ксеня сказала, щоб завезли її до Віри, Ліда багатозначно промовчала, втупивши погляд у тарілку.

Наймолодшій доньці довелося з Ксенею повозитись, бо та опинилася в лікарні. І судно винести, і постіль перестелити, і смачненького принести, і медикаменти придбати. Після лікування помічниця з Ксені в господарстві доньки - ніяка. А тут зять “згадав”, що теща була незадоволена ним у ролі нареченого, а тепер припхалася на постій. Степан “забув”, на чиї гроші купила житло Віра, що теща - учасник війни, навіть телефон у квартиру провели завдяки цьому. Та “доконали” стареньку два випадки: онучок Ардальйон якось запитав: “Бабусю, як ти до нас приїхала?”. Почала малому розповідати, що спершу добиралася до міста легковиком, потім пересіла на автобус. А чотирирічний малюк, як із мосту в воду: “А тато казав, що тебе до нас чорт приніс”.

Ще більше почала розмірковувати про майбутнє, коли почула, як на кухні, не соромлячись, розмовляли зять із донькою. Степан сердито ремствував: “Дівай стару, куди хочеш! Я ще молодий, маю жити з тобою, а не з бабою”. Тьохнуло серце у Ксені, з нетерпінням чекала відповіді коханої доньки. І почула: “А що я зроблю? Купила нам двокімнатну квартиру. Терпіти залишилося недовго, мати скоро Богу душу віддасть. Мені медсестра це ще в лікарні сказала”.

Потемніло в очах, гіркий клубок підступив до горла, стали ватними немічні ноги. Дочекалася, коли дочка з чоловіком підуть на роботу, прихопивши малого до садочка. Діяла швидко, обдумано. Залишила записку на видному місці під дзеркалом: “Мене не шукайте, поїхала помирати”. Замовила таксі та вирушила до села під Кременцем, де мешкала подруга її юнацьких літ Секлета.

Ще рівно тиждень топтала ряст на грішній землі. Померла тихо, швидко відійшла за поріг невідомості. На стільчику біля ліжка залишилася книжка з підкресленою повчальною притчею, де були такі слова: “Був син малим, люди казали: “Погана у нього ненька, останніх півцукерки в нього забере і з’їсть сама”. Коли син виріс, люди казали: “Щаслива в нього мати, він поділиться з нею останньою крихтою”.