№438 від 04.03.2010p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Юридична консультація
З прийняттям нового Цивільного кодексу України з’явився раніше не відомий вітчизняному законодавству заповіт подружжя. Згідно зі ст.1243 ЦК України, подружжю надано право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі цього частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого, який його пережив. Після смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону на відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. У разі смерті останнього право на успадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя кожен із подружжя має право відмовитися від спільного заповіту нотаріально.
Юридичний сенс заповіту подружжя полягає в наступному:
1. Одержання спадщини на майно, яке було спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домовленістю подружжя.
2. Той з подружжя, який пережив іншого, продовжує жити у звичному для нього майновому середовищі, і якщо майно зареєстроване на його ім’я, не повинен звертатися до нотаріуса за оформленням спадщини на вказане в заповіті спільне майно, лише зобов’язаний інформувати нотаріуса про смерть подружжя для накладення заборони відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя.
3. До відносин, що виникають із заповіту подружжя, не застосовуються правила про обов’язкову частку в спадщині, передбачені ст.1241 ЦК України.
З іншого боку, цю норму можна піддати певній критиці, оскільки спільний заповіт може стати підставою для неабияких життєвих ускладнень. А саме:
1. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті. Той з подружжя, хто залишається живим, протягом свого життя не буде мати права відчужувати майно, яке він отримав за заповітом.
2. Законодавець штучно обмежує останню волю громадянина, оскільки позбавляє його можливості у спільному заповіті розпорядитися всім своїм майном.
3. Діюча редакція статті, яка передбачає складення спільного заповіту, порушує принцип відкликання заповіту, що не може вважатися допустимим. Особа, на користь якої складено заповіт, після смерті одного з подружжя може поводитися негідно, але чинне законодавство позбавляє заповідача в цьому випадку скасувати заповіт.
4. Законодавчо не визначеною залишається доля спадкового майна, щодо якого було складено спільний заповіт подружжя, після смерті одного з подружжя і накладення на майно заборони, якщо особа, яка призначена спадкоємцем у спільному заповіті, також помирає.
5. Виникає питання щодо дійсності заповіту подружжя, якщо одне з подружжя визнано недієздатним, а шлюб з ініціативи іншого подружжя буде розірвано. Чи зберігає свою чинність заповіт у цьому випадку? Вважаю, що коли після визнання одного з подружжя недієздатним інше подружжя розірве з ним шлюб, то заповіт подружжя повинен автоматично втрачати свою чинність.
6. Законодавець не дає прямої відповіді, які правові наслідки настануть у випадках, коли після смерті одного з подружжя шлюб буде визнано недійсним.
Підсумовуючи викладене, зазначу, що, безумовно, норма, яка надає подружжю право скласти спільний заповіт, за своїм характером є прогресивною, оскільки розширює спадкову правоздатність громадян. З іншого боку, її зміст потребує законодавчого редагування.
04.03.2010 | Приватний нотаріус Лариса ПІДДУБНА |
Рівне-Ракурс №10 від 04.03.2010p. На головну сторінку |