Про Справжніх Мужчин

Не так давно Україна, в тому числі й рівняни, відсвяткували День захисника Вітчизни. Насамперед хочу привітати усіх мужчин, причетних будь-яким чином не тільки до радянської, а й узагалі до будь-якої армії. Низький уклін усім, хто проходив, проходить чи збирається пройти військову виправку. Дякую від усієї слабкої половини усім нашим захисникам та справжнім чоловікам. Ви - молодці, і заслуговуєте на найкращі слова похвали!

Гарний початок - вже половина справи!

Ось кажуть, чоловіки - сильна стать, наші захисники, наші сміливці, наші витривалі представники ви-щої раси. Але ж подумаймо над такими фактами. Насамперед, якою є важкою їхня доля від самого початку. За словами спеціалістів, навіть при зачатті йде велика боротьба за стать майбутньої дитини. Сперматозоїди із Y-хромосомою, яка відповідає за чоловічу стать, зазвичай, більш жваві, так би мовити, живчики. Але у носіїв X-хромосоми, що відповідають за стать дівчинки, є безумовна перевага - вони витриваліші! Значить, дівчаткам від самого початку - зелене світло. Але це ще не все! Навіть якщо зачаття відбулося за принципом X+Y, і пара в очікуванні сина, медична статистика, на жаль, невблаганна. Чимало ембріонів чоловічої статі гине на перших тижнях вагітності; якщо трапляються викидні, то зазвичай це плід чоловічої статі; хлопчики першого року життя помирають частіше, ніж дівчатка. Таким чином, якщо хлопчику вдалося народитися, то він просто-таки щасливець.

Вічна тема - шкарпетки

Зі шкільних курсів історії ми пам’ятаємо, що ще з давніх-давен у різноманітних племенах існувало так зване посвячення хлопців у молодих чоловіків (на деяких континентах вони існують і досі). Залежно від місця проживання ці посвячення мали різний характер. Комусь потрібно було перепливти через велику річку, комусь - вбити звіра.

Та сьогодні ці звичаї докорінно змінилися, і звелися мало не до побутової справи. Спостерігаємо таку картину. У хлопчика Петрика сьогодні іменини, йому виповнюється 10 років. У зв’язку з цією визначною подією тато наставляє хлопчика: “Петрику, сьогодні тобі виповнюється 10 років. Це перехідний вік, запам’ятай. Віднині ти не повинен віддавати мамі шкарпетки у прання щодня! Ти вже дорослий! З цього дня ти повинен доношувати шкарпетки до такого стану, щоб вони могли стояти самі. Затим ти їх жбурляєш під диван, і з наступного понеділка одягаєш чисті. Так у тебе за чотири тижні має бути стільки ж пар шкарпеток. Збираєш їх докупи, і з відчуттям власної значущості віддаєш мамі. Мама їх випере, і знову покладе до шафи. Зрозумів? І не забудь, з цього дня ти цілком дорослий!”

Що за вічні муки у хлопців з цими шкарпетками? Вони постійно кудись їх закидають, а потім ходять і ниють: “Де мої шкарпетки? Де мої шкарпетки?” Втомившись, мама Катя склала усі чисті шкарпетки до звичайної пластикової миски. Ну, то що? Тепер ходять обоє: “Де та клята миска? Де та миска?..”

Про це

Хлопчик підростає, і поступово перетворюється на справжнього молодого мужчину. У нас, на пострадянському просторі, у всіх мужчин перспективний шлях один: школа - вищий навчальний заклад із паралельною практикою - гарна робота і успішна кар’єра. Хоча не будемо забувати постулат: “Хочеш заробити гроші - працюй, хочеш розбагатіти - придумай щось інше”. Сьогодні не про це! Сьогодні про інше, не менш важливе в житті чоловіка.

Про це. Про подружній обов’язок кожної пари. І що цікаво, зазвичай на Романа Пилиповича нічого не діє. Ніяка відмовка не може вступити у дію ані ввечері, ані, тим більше, уночі. Для нього, відставного військового, немає жодних вагомих причин для невиконання його дружиною Каріною свого прямого обов’язку. І хвора голова тут ні при чому, і навіть поїздка до мами! Єдине, що може вмилосердити полковника - це червоний борщ. Добре попоївши, а потім ласкаво погладжуючи живіт, він милосердно каже:

- Сьогодні можеш спати. Подружній обов’язок відставити! Сьогодні ти добре попрацювала - зварила борщ!

Наші царі та королі

Далі життя йде своїм ходом. Діти виростають, з’являються внуки. Сім’ї усі щасливі однаково, а нещасливі по-різному! Ось і вирішує кожна родина свої поточні проблеми, як може.

На веранді дачного будиночка у кріслі-качалці сидить гарненька жіночка середнього віку і читає книгу. За нею стоїть, поклавши їй на плечі долоні, її сивочолий чоловік. Чимало радості і суму пережили разом.

- Володю, чуєш, - стомлено каже жінка, - скільки страшного та жахливого навкруги, щодня новини по телевізору все гірші і гірші. Хочеться якогось спокою. Ми прожили разом більше 20-ти років. Я тут подумала, давай я тебе якось ласкаво називатиму: “Котиком” чи “Зайчиком”?

Хвилину подумавши, Володимир Іванович відповів:

- Ну, що за звіринець ми тут розведемо? Клич уже краще “Царем” чи “Королем”!

Ох, ці вже мені королі та царі! Куди ж ми без вас! Живіть та будьте здорові!