Україна без Ющенка

Навряд чи для когось останнім часом стало одкровенням зрадництво Ющенком тих ідеалів, завдяки яким з’явився Майдан, і які він постійно проголошував, наче мантру. Мало хто міг здивуватися, коли на останніх тижнях президентства Ющенко своїми діями й указами відкрив шлюзи для всіляких видів виборчих фальсифікацій. Він підписав неблаговидні виборчі законопроекти, обезглавив міліцію в особах Луценка та Москаля, які протистояли фальсифікаціям в Україні, зокрема Криму, звільнив губернаторів, що протистояли фальсифікаційній навалі - Бондаря і Авакова. Особливо ганебно Ющенко повівся з харківським головою облдержадміністрації, своїм багаторічним другом і соратником, звільнивши того підступно, вночі, напередодні вирішального другого туру виборів.

Він досі вважає себе месією

Багато хто ставить собі питання, коли Ющенко став таким? У 2005-му, коли розвалив єдність майданної команди, влаштувавши перед тим зустріч з усіма олігархами на чолі із собою, коханим? У 2006-му, підписуючи ганебні універсали і призначаючи Януковича прем’єром?

Насправді він був таким і раніше, але більшість людей цього просто не помічали. Чи не хотіли помічати… Коли Ющенко банкротив банк “Україна”… Коли у 2001 році разом із Кучмою і Плющем назвав учасників “Україна без Кучми” мало не фашистами... Коли сказав, що Кучма для нього, наче рідний батько… Він не змінювався, просто пересічні громадяни побачили його на початку 2000-х таким, яким хотіли бачити. Він став плодом нашого вимислу. Продуктом політтехнологій.

Найцікавіше, що Ющенка не можна назвати дволиким чи лицемірним. Адже дволикість передбачає, що людина усвідомлює різницю між добром і злом, правдою і брехнею. Моралізаторство Віктора Андрійовича цілком щире. Ющенко досі переконаний, що він месія, вірить у своє особливе призначення. Отож усі його вчинки не можуть бути інакшими, як правильними. Він відверто й публічно коїть зло, абсолютно по-дитячому вважаючи його добром. Просто в нього перегорнуте світосприйняття. Таке буває в людей із мертвою душею, справами та помислами яких рухає чорна порожнеча.

Ющенко не здатний раціонально усвідомлювати свої помилки. Він переконаний, що має право ламати долі не тільки окремих людей, а й цілої нації. Показовою стала його заключна прес-конференція, де своєю єдиною помилкою він назвав Тимошенко. Тобто, він дарував їй прем’єрську посаду, а не виконував обов’язок перед виборцями, які в 2004-му привели його до влади.

Усе своє президентство Ющенко наголошував на необхідності скасування пільг для чиновництва. Але на підсумковій прес-конференції, ані краплі не збентежившись, він адресував прохання Януковичу залишити йому в подарунок державну резиденцію в Конча-Заспі. При цьому Віктор Андрійович навіть не подумав про те, наскільки огидно виглядає в очах журналістів, заявляючи про свої забаганки. Варто нагадати, що Ющенко володіє величезним помістям в Безрадичах, яке за роки свого правління збільшив до 13 гектарів, чудовою дачею в Карпатах, двоповерховим помешканням у центрі Києва в 400 квадратних метрів поруч із Михайлівським золотоверхим собором… І йому цього мало, а подавай ще й державну резиденцію.

Розкол країни за Ющенка лише збільшився

Ющенка постійно позиціюють як антиросійського політика, котрий начебто гідно протистоїть експансії північного сусіда. Ключове слово тут “начебто”. Адже таке враження може скластися, якщо слухати самого Ющенка. Але державний діяч має слова підтверджувати справами, інакше вони просто залишаються словами. Як казав колись сам Ющенко, “не словом, а ділом”.

Російському шовінізму з ідеологією старшого брата абсолютно не страшні сало, галушки, вишиванки, пасіка чи гопак, а ось що вони насправді бояться, то це - сильної України, яка не залежить від свого сусіда, і яка б користувалася повагою усього цивілізованого світу, як це сталося в 2004 році під час Помаранчевої революції.

Проте чи зумів Ющенко за 5 років зробити Україну шанованою державою, з якою рахується світ? Чи запрошують нашу країну до різноманітних міжнародних інститутів? Чи стали повертатися вітчизняні заробітчани в квітучу Україну? Чи об’єднав Ющенко в роки правління всю Україну своїм мудрим керівництвом?

Відповідь очевидна. За 5 років країна пірнула в такий хаос і безладдя, яких не спостерігалося з часів отримання незалежності. Якщо у 2005 році Європа і світ готові були відкрити обійми для нової демократії, то, побачивши справжнє обличчя Ющенка, вони дали нам відкоша. Це сталося і з інтеграцією в єдиний європейський простір, і зі вступом до Євросоюзу, і особливо під час вступу до НАТО, проти чого так боролися в Росії. Незадовго перед самітом НАТО Ющенко навмисно розвалив демократичну коаліцію і привселюдно оббріхував прем’єра у державній зраді. Звісно, що європейці не звикли до таких стандартів подвійної моралі. Результат був прогнозований, а Росія радо потерла руки від такої недолугості українського керманича.

Про такого президента для України Росія могла тільки мріяти

Таким чином, Росія може дякувати цьому очільникові за все, що він скоїв з Україною. Адже більш порядний політик у тих умовах, що склалися після Помаранчевої революції, спромігся би забезпечити Україні перспективу НАТО.

Більше того, часто критикуючи Росію, Ющенко аж ніяк не відмовлявся з Кремлем від “вонючих газових схем”, на яких нагрівав руки за рахунок саме українського народу. Чомусь корупційний газовий посередник “РосУкрЕнерго” очолювався близькою для Ющенка людиною - Фірташем, який водночас був вхожий і в московські кабінети. Варто пригадати, як Фірташ організував на чартерному літаку приїзд із США родичів Ющенка на інавгурацію у 2005 році.

Пустослів’я Ющенка дуже добре бачили на проекті “Мистецький арсенал”. Скільки було зібрано грошей з олігархів, які намагалися вгодити новому Президенту України? І де той “Арсенал”? Хто бував там, міг бачити лише виставки під час “Гогольфест”, а решта часу там пустіють великі необладнані зали? Що сталося з “Лікарнею майбутнього”, будівництво якої курувала Катерина Ющенко? Де ті сотні мільйонів грошей, зібраних не тільки з олігархів, а й пересічних людей під час масштабного телемарафону? На місці лікарні досі ще не виритий фундамент.

Як і над тою Україною, яку мріяли бачити мільйони людей, що приходили в листопаді-грудні 2004 року на київський Майдан. У чому величезна “заслуга” людини, яка цілком не розуміє, що саме вона поклала край сподіванням мільйонів українців на кращу долю, на європейський рівень життя.