Індійські фотополювання Олександра Харвата

- Мрії про далекі та екзотичні країни у мене завжди були. Коли ж надійшло запрошення від Асоціації фотографів Індії, я з радістю його прийняв, - почав розповідь про свою подорож Олександр ХАРВАТ.

- Чи легко було порозумітися з учасниками конференції - фотографами з Канади, Голландії, Бангладеш, Ірану, Пакистану, ПАР, Індії?

- У кожній країні своя мова, традиції, звички, кожну країну відділяють політики, кордони, економічні та природні умови. Але є те, що для нас, фотографів, спільне - мова фотографії, яка зрозуміла всім. Підтвердженням цього стала і ця конференція.

Доповідачі говорили на найрізноманітніші теми: RAW-формат, стійкість і відновлення емульсії на пошкодженій фотографії, світло, тон і напівтон тощо. Звичайно, потрібно добре знати історію фотографії, її походження, стан розвитку та багато іншого. Це дає великі переваги, та й легше висловлювати свою думку. Пошкодував лише, що не так добре знаю англійську.

- Певно, метою Вашої поїздки була не стільки конференція, як нагода пофотографувати?

- Для фотографа-європейця в Індії справжній клондайк. З першого погляду всюди цікаві своєю незвичністю сюжети. Люди не заперечують фотографуванню, у більшості випадків відповідають на вітання і, мабуть, я їм такий же незвичний, як вони мені.

Обличчя темні, дні сонячні, тому для виразності облич виникали деякі складнощі при зйомці. Не завжди була можливість вибору певного ракурсу, необхідного освітлення, але це - особливість репортажної зйомки без постановки. Спочатку людина має не бачити, що її знімають, щоб реалістичніше передавати настрій сюжету, або треба фотографувати в перші миті, коли вона вже побачила фотографа, але, можливо, ще не зовсім усвідомила його наміри.

Невеликий, але простий секрет, як налаштувати людину до себе як фотографа: обов’язково необхідно привітатися та подякувати, а якщо ще й її рідною мовою, то гарне спілкування забезпечене. На місцевій мові “дякую” звучить як “дганновад”.

- Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші моменти, які запам’яталися і здивували?

- Люди народжуються, живуть, виживають в настільки незвичних для нас умовах, що навіть уявити собі неможливо. Величезна країна з населенням понад мільярд сто мільйонів жителів. Ленін ще й досі тут популярний, про СРСР гарні спогади ще з давніх часів. По місту на парканах часто зустрічається зображення серпа і молота, а свастика, яку фашисти використовували як свою емблему, зустрічається в самих різних місцях. Це - дуже древній та неоднозначний символ, що відомий людству. Його вважають священним індуси, буддисти, джайни і клянуть європейці, які пережили жахи Другої світової війни.

Вулиці - це суцільний колорит із житлових конструкцій, руху людей, торгівельних точок, облич та великої кількості сміття. Тут можна побачити все. Багато людей живе практично просто неба, для декого житло - це лише якийсь навіс з бамбукових стійок, різних підручних матеріалів, брезенту, плівки. Тут же на вулиці миються, повністю намилюючи себе милом, ретельно та довго чистять зуби, готують їжу, їдять, перуть якісь тканини, ходять в туалет, де ця природна потреба їх застала, просто ставши під стінку. До речі, миються досить часто та ретельно.

Дивно, що у кафе чи ресторанах я не зустрічав жінок-працівниць, а от на переносці вантажів на голові їх скільки завгодно. На голову одягається спеціальна шапочка, на яку ставиться великий кошик. У цей кошик кладеться щебінь, пісок, бита цегла тощо. Я спостерігав, як жінки працювали на ремонті дороги разом з чоловіками, тягаючи на своїй голові весь цей будівельний матеріал…

Загалом, у нас із індійцями зовсім різні уявлення про цінності життя, які з’явились з розвитком наших цивілізацій, але вони є.

- Таке враження, що Ви об’їздили півсвіту - Австралія, Індія, Китай, Туреччина, Єгипет, Сирія, Ізраїль… Куди б ще Ви хотіли поїхати?

- В Антарктиду, десь на тижнів три - далеко від політики, буденності… Але поки це лише мрія. Хоча я вже був у центрі ім.Вернадського, дізнався, що така поїздка обійдеться не менше 10 тисяч доларів.

- На сайті студії “Простір фото” розміщені оповіді про Ваші подорожі, чи є бажання видати щось на кшталт “Подорожні нотатки Олександра Харвата”?

- Є такий задум. Планую зробити альбом, робоча назва якого - “Мандруючи світом”. Це буде фотоальбом, але у структуру включив би й подорожні нотатки.

- Олександре, що чекає на шанувальників Вашої творчості після фотовиставки “Індія. Калькутта без ретуші”, яка днями відкрилася в арт-кав’ярні “Сальвадор Далі”?

- Звісно, нові проекти. Так, у друкарні знаходиться фотоальбом “Духовна спадщина”, верстаю “В обіймах наготи”, готую серію про українське життя сьогодні під назвою “Хутором до Європи”, а також традиційний, вже п’ятий “Фотовернісаж на Покрову”.