Що потрібно для щастя?

Щодня - скандал з нічого

Рипнули вхідні двері - це повернувся з роботи чоловік Андрій. Анжела кинулася до нього. Нічого, стоїть, посміхається. Руки складені на грудях.

- Ну, ідіот, їй-бо, ідіот, - розпочала свою щоденну тираду Анжела. - Це що? Не можна було хліба і молока купити, я вже не кажу про щось серйозніше. Це, мабуть, потрібно було ще одну вищу освіту отримати, щоб здогадатися принести щось в холодильник? Так? Ти ж знаєш, що там нічого немає.

- Звари картоплі, - була одразу відповідь. - Я ж купив на тому тижні кілограм. А ще насмаж яєчні, я вранці бачив ще кілька яєць. Придумай щось.

- Ти знущаєшся з мене? Ти ж знаєш, що я хвора, і не можу щодня ходити до магазину. Мені взагалі протипоказано багато рухатися. Я закриваю очі на те, що одягаюся трохи краще від бомжів, бо ж де? На барахолках, а я ж теж жінка. Я закриваю очі на те, що ми нікуди не ходимо: ані в театр, ані на концерти. Ти заборонив до нас приходити друзям. А тепер ще взявся мене морити голодом?

- Ах ти, невдячне стерво, я ж витяг тебе із твого сільського хутора. Я ж тебе годую, я тебе одягаю. А ти...

Далі можна було не продовжувати, бо йшла нецензурна лайка. Добре, хоч руки не підіймав. Може, дійсно шкодував каліку?

Щоб дружина, зараза, не дістала

Андрій був звичайним собі чоловіком років 36. Такий, як тисячі інших. Хоч і мав чоловік дві вищі освіти, але роботою себе особливо не переобтяжував. Працював різноробочим, таким собі “принеси-подай-підмети”, в одній із місцевих забігайлівок. Куди, до слова, ні одна пристойна людина навіть носа не вказувала. Тож який заклад, така й платня. Андрій мав щомісяця по 900 гривень оплати, і особливо не переймався з цього. Половину грошей він одразу ніс у банк на погашення кредиту, який він узяв роком раніше для придбання страшенно модного, і такого ж дорогого надувного човна для риболовлі. Гривень 100 чи 200 боргу віддавав колегам чи друзям по чарці. А решту ні, не ніс хворій дружині (а ще й навпаки, користуючись з того, що жінка обмежена в русі, знімав з картки і забирав собі її соціальну допомогу по інвалідності), а ховав у себе на роботі. Щоб Анжелка, зараза, не дістала! Дітей у них не було.

Анжелі, звісно, таке життя вже доволі давно набридло. І вже були таємно зібрані усі документи на розлучення. Шкода було цілих 10 років, що прожили разом, та що робити, потрібно якось жити далі, хоч і нарізно з Андрієм. Попри все, вона його щиро кохала. І чому він такий? Похід до місцевого РАЦСу був спланований на завтрашній ранок. Й усе так би і сталося, якби не нічна пригода.

Вночі жінці стало погано

Щастя, що Андрій був вдома, і був тверезий. Як би йому не було “в лом”, він був змушений викликати швидку, одягнутися, зібратися самому, й допомогти зібратися дружині. За півгодини вони були у поліклініці. Анжелі ставало дедалі гірше, нічого не допомагало. Врешті, стабілізувавши стан жінки, до стомленого та роздратованого цією нічною пригодою Андрія вийшов лікар.

- Тримайтеся, Андрію, ваша дружина помирає, - сказав медик, - їй залишилося жити всього кілька годин. Отже, наберіться терпіння, і докладіть максимум зусиль, щоб Анжела відійшла у інший світ радісною та щасливою.

Мало сказати, що Андрій був шокований, він був просто приголомшений. Раптом він зрозумів, що коїв все своє життя, як поводився щодо цієї жінки. В інших родинах були серйозні проблеми, а він псував нерви Анжелі щодня, щогодини, і то через що? Як він чинив з нею? Приходив після роботи, нажирався, як свиня, а потім завалювався перед телевізором до ночі. Тоді він думав, що так і треба. Усі його знайомі так робили, чим він був гірший?..

І тільки зараз чоловік зрозумів усі сльози, виплакані його дружиною. Тільки зараз, коли постав перед обличчям смерті. Чому так пізно Андрій зрозумів, через що була нещасливою його дружина. Тільки трошки було потрібно їй уваги, трошки більше дій з його боку. Прогулянка ранковим містом, пакуночок цукерок, поцілунок у вушко, тільки трошки...

Андрій рушив у бік лікарняної палати, і тихенько зачинив за собою двері...