Моя маленька Батьківщина

Нас охороняв товариш Ленін

Отож, коли у село приходить вечір, парубки та дівчата миють писки та збираються до клубу. У всі часи, хай чого у селі не буде, а клуб мав бути обов’язково. Хай напівзруйнований, хай нововідбудований, - але мав бути. І цінився він нарівні із колгоспом, сільрадою та школою. Чогось найбільше мені запам’яталася дерев’яна, віддраєна до блиску, підлога у тих клубах, хоча одного разу бачила і бетонну. А ще якось я подивувалася величезній картині із зображенням Леніна, яка висіла прямо над танцювальним майданчиком. Це сталося тоді, коли з якихось причин посеред дискотеки включили світло - музичний центр тоді “полетів”, чи що. То оце протягом усього часу, скільки ми сюди бігаємо на танцюльки, товариш Ленін споглядав на нас, і слідкував за нами? Тоді зрозуміло, з яких причин ми так достойно і сумирно себе вели. Потанцювали і - додому!

Мені пощастило застати ще той час, коли у клубах крутили фільми. Яка пора чудова була! Саме у той час, в середині 90-х, найпопулярнішими стрічками були індійські. Основними глядачами, щоправда, була молодь, проте були й люди старшого віку. Баби та дівчата як плакали - варто було послухати...

І то правда, куди сходити після важкого трудового дня? Покурити - на дорогу, чи в кіно? Але екрани вже давно зняті, плівки в бобінах псуються, і нікому до того немає діла. А шкода, я б ще з радістю переглянула “Танцюрист диско”. Інтернет, скажете. Ні, не те, це інша атмосфера, не той простір!..

Останніми роками клуби стали не такими модними, як ще років кільканадцять тому. Тепер клуби тільки для зовсім юних. Для тих, хто вперше відпрошується у мами і татка на танці. Дуже гарно вдягти коротеньку спідницю, високі підбори, вручити старому дядькові Кирилу, що стоїть на вході до танцювального майданчика (а заодно і працює сторожем клубу) 2, а у гарних клубах - й усі 5 гривень, і продефілювати у самий центр: ось, мовляв, яка я! Вже не лопуцьок якийсь там, вже й до клубу можу ходити!

Новий,

особливий рівень

Для тих, хто “школу” клубу вже пройшов (а саме: покурив за колоною; потиснувся, о, а як пощастить, то й поцілувався з дівчатами ген за тими соснами в кінці будівлі; повтікав від батька з ременем за село), починається наступний рівень. Називається він забігайлівка, чи то пак - генделик. Та для того, щоб у кафе ходити, мало вирости, потрібно, насамперед, мати гроші, і не якісь там кілька копійок на морозиво, а справжні гривні, бажано у десятках і вище. Ну, це щоб самому пригоститися, ну, і дівчину “Бренді-колою” чи “Джин-тоніком” почастувати. А якщо серйозно, то доволі пристойні та круті хлопці у цьому закладі за пляшечкою винця чи пива вирішують серйозні питання. Кому роботу потрібно у сусідньому селі підшукати; кому машину дати, щоб дровенят привезти; кому грошей позичити до наступної получки. Ні, у генделику, коли не п’ють і не б’ються, можна доволі гарно посидіти навіть пристойним дівчатам. Кави випити, про різні там жіночі штучки поговорити. Так, це однозначно новий рівень спілкування на селі. Особливий, для обраних!

Але на цьому функція генделика не закінчується. Чи не в кожному нині є більярд. Тож можна час провести із користю. Не будемо однозначно стверджувати, що грати у більярд - модно, але коли ти вмієш гарно забивати кулі у лунки - тебе поважають. При бажанні можна цим займатися постійно, а при нагоді - і професійно!

На сусідні села

Коли можливості власного села вичерпуються, тоді можна рейсовим автобусом завидна, або кому пощастить, то з хлопцем на мотоциклі чи автомобілі надвечір поїхати до сусіднього села. Тільки зі слів батьків знаю, що колись на чужих селах не своїх дівчат та хлопців били, і причому дуже серйозно. На щастя, на власному досвіді переконатися не довелося. Але деякий драйв був. Ці косі погляди викликали тільки адреналін. Хотілося викаблучуватися перед дівчатами, зваблювати хлопців. І за це я б мала “на горіхи”. Звісно, добре, що ми були там недовго.

А якщо серйозно, то при нагоді із сусідськими селами можна налагодити чудові стосунки, тим більше, якщо сусіди знаходяться у вигіднішому географічному положенні. Якщо там, до прикладу, є річка чи чудовий ліс. Тоді можна проводити обмін “кадрами”. Ось чому чимало дівчат та хлопців одружуються на своїй половинці із “сусіднього села”. Також просто класно проводити спільні гуляння під час релігійних чи престольних празників. Поле діяльності більше!

Отож, село - це завжди велика праця, постійна, цілодобова, невдячна. Село - це пекельний труд, до мозолів, до тисячного поту. Але коли настає вечір, і ти втомлено виходиш на дорогу, на повні груди вдихаєш чисте, повне кисню, повітря - ти розумієш, що недарма живеш. І маєш повне право на відпочинок. А де? То вже тобі вибирати!