Здам в оренду балкон

Ось так і жила собі жінка. Поволі чоло вкрили зморшки, а серце загрубіло. Почала Зінаїда Петрівна готуватися до смерті. Дістала зі сховку чималу купку купюр, перерахувала гроші. Взяла частину та й подалася у найближчий салон ритуальних послуг. Що вона там купляла - лише їй відомо, та додому повернулася задоволена. Надворі вже було не рано, коли у двері тихенько постукали. Жінка, глянувши попередньо у вічко, відкрила.

День міста

- Бабцю Зіно, пустіть, будь ласка, на балкон, - у дверях тиснулися дві юнки - Аня і Оля, доньки сусідки навпроти. - Сьогодні День міста, о 22.00 буде салют, так хотілося б подивитися у всій красі.

Балкон Зінаїди Петрівни виходив в центр міста, і вона, якби захотіла, могла б слухати усі дійства, які відбувалися на майдані Незалежності. І салюти неймовірної краси могла б дивитися, якби хотіла. Але вона не хотіла, й, взагалі, була категорично проти усіх таких дійств. Не у захваті вона була від усього цього, але дівчат пустила. І навіть їхні захоплені крики та вигуки пробачила. Змовчала на усе, коли побачила очі дівчат. Безумовно, Оля і Аня були щасливі. Більше того, на ранок їхня мама принесла цілий глечик свіжої сметани. А Зінаїда Петрівна, ох, як любила цей молочний продукт!

День Незалежності

Через кілька днів ситуація повторилася. Але у дверях із таким же проханням стояли зовсім незнайомі молоді люди. Як виявилося, це були якісь далекі родичі сусідів Зінаїди Петрівни. Але зі слів хлопця та дівчини, вони нещодавно одружилися, а от сьогодні гуляли містом, незабаром десята вечора. І все таке. Жінка не змогла їм відмовити, і пустила на балкон. Молодь вже не вигукувала і не викрикувала від побаченого, вони взагалі тихенько себе вели. А під кінець салюту, під останні спалахи ракет, Зінаїда Петрівна побачила, як молоді цілуються. Засоромлена жінка сховалася за штору.

На наступний день молодь принесла бабусі новеньке радіо. Як же зраділа бабуся! Її стареньке радейко вже давно не працювало, а так хотілося когось послухати, з кимось поговорити. Цілий день слухала бабця свого нового друга, і посміхалася чомусь своєму.

День Перемоги

До Дня Перемоги Зінаїда Петрівна готувалася ґрунтовно і заздалегідь. І не тільки тому, що це і її свято, що не одного бійця на собі винесла з поля бою, і цілу планку медалей та орденів отримала, але й тому, що чекала гостей особливих, гостей, які прийдуть дивитися салют. Жінка нікого не запрошувала, вона й так знала, що прийдуть. І таки прийшли. Немолода вже пара, таких, як і вона, фронтовиків. Прийшли із пляшкою горілки, щоб по “50 фронтових”, - ніби знали, що тут все наготовлено. Зайшли мовчки, а Зінаїда Петрівна й не питала нічого. Вийшли усі троє на балкон, із зосередженими обличчями продивилися весь салют, лише у жінок текли сльози по щоках. Так - це велике свято для них!

З того дня Зінаїда Петрівна передумала помирати. Навпаки, вона почала активну діяльність. У всіх газетах подала оголошення про здачу балкона в оренду, а виручені кошти уже складала не на смерть, а на навколосвітню подорож - у неї ж все життя попереду!