Перемогу святкував у Празі

- Як розпочалася для Вас війна?

- Вона застала мене у східному Казахстані, в місті Усть-Каменогорськ. Тоді я ще вчився в школі, але, щоб допомогти армії, молоді хлопці організували бригаду, яка пішла працювати на рудник Мамайка. Саме тут добувалися стратегічно важливі для оборонної промисловості вольфрам та молібден. Мій батько був начальником рудника, тому підтримав моє бажання працювати. У серпні 43-го мене призвали в армію та направили до військового училища, евакуйованого з Тамбова до Семипалатинська. У першому тамбовському піхотному училищі я провчився до січня 45-го року. Після його закінчення потрапив на 1-й Український фронт у 4-ту танкову армію. Перше бойове хрещення почалося з форсування річки Вісла у Польщі. Тоді я був вже молодшим лейтенантом та командував кулеметно-мінометним взводом. У нашому арсеналі були міномети калібру 82 мм та легендарний кулемет Максим, вагою 70 кілограм. Його роботу обслуговувало чотири людини: командир, наводчик, помічник наводчика, постачальник набоїв.

- Що було після форсування Вісли?

- Далі переправлялися через німецькі річки Одр та Нейса. Фашисти вели запеклу оборону з одного берега, наші передові частини проривалися на інший бік на човнах. Потім наводили мостову переправу для переходу основних військ. На початку травня у складі 1-го Українського фронту в складі 4-ої танкової армії ми брали участь у “Берлінський операції”. Ми обходили Берлін з південно-західної сторони. В той час частина німецьких військ відступала від своєї столиці на Захід та мала об’єднатися з іншою бригадою. А наші війська відрізали цей виступ і не дали змоги німецьким частинам з’єднатися. Бої розпочалися на початку травня і ми вдало блокували відступ фашистів з Берліну. 4 травня зустрілися з американськими військами, які рухалися назустріч із західного боку.

У цей час у Празі відбулося повстання місцевого населення і нашу танкову армію кинули на підмогу чеським повстанцям. Чотири дні ми з боями підходили до Праги, і вже 8-9 травня брали участь у його визволенні. А між тим біля Праги знаходилося також велике німецьке угрупування під командуванням генерала Шнайдера, яке прямувало до міста, щоб придушити повстання. Ко-ли ж у місті з’явилися радянські війська, залишки нім-ців кинулися тікати на Захід і здалися американцям. Нашого полону вони неабияк страшилися, а за наказом англійського прем’єр-міністра Черчеля німців навіть не роззброювали та тримали у резерві. Велику Перемогу я святкував у Празі, однак там бої все одно не припинялися. На жаль, наші бійці гинули і після 9-го травня.