Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №228 від 23.02.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Дискусія

Валентин Королюк до життя і смерті ставиться по-філософськи

Чи готові ви до смерті?

Питання ейтаназії в країні залишається відкритим

За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров'я, у світі щосекунди помирає одна людина. Менше десяти відсотків з них відходять з життя легкою смертю, інші - в стражданнях та муках. Як боляче дивитися рідним на невиліковно хворого родича, який останні дні свого життя проводить у страшенних муках!. Постає питання: а чи не краще було б допомогти смертельно хворому померти, щоб позбавити його страждань?..

Це дуже делікатне питання - варто легалізовувати ейтаназію чи ні - обговорюється у багатьох країнах світу. Ейтаназія в перекладі з грецької означає «легка смерть» або по-іншому це поняття трактують як «смерть заради милосердя». Суть його полягає в тому, що лікар, за бажанням невиліковно хворого, який терпить страшний біль, робить йому смертельну ін'єкцію, яка допомагає нещасному піти на той світ (це один із видів ейтаназії).

У Нідерладах та в одному зі штатів Австралії ейтаназія легалізована. А чи доступна «легка смерть» нам, українцям?

З цим питанням кореспондент «РР» звернулася до завідувача відділення реанімації Рівненської центральної міської лікарні Валентина Королюка (на фото), який за час своєї лікарської практики більше тисячі разів ставав свідком людської смерті.

- В Україні немає законодавчих норм про дозвіл чи заборону ейтаназії. А чи готове наше суспільство подискутувати на цю тему? Люди, переважно, або бояться, або просто не хочуть говорити про смерть. А чи варто взагалі порушувати це питання?

- Гадаю, що читачам буде цікаво почути Вашу думку. Смерть - те явище, від якого ніхто не застрахований...

- Я - за блаженну смерть, - після деякої паузи мовив Валентин Олександрович. - І хоч мені, на жаль, рідко вдається бачити людину, яка помирає при свідомості і з посмішкою на вустах, втім, саме такою я вважаю смерть блаженну. Але найчастіше хворі помирають у стражданнях, тому про легку смерть марно говорити.

- Тобто, ви за легалізацію ейтаназії в країні?

- Повторюся, я - за легку і блаженну смерть, але не «за» чи «проти» ейтаназії. Розповім короткий анекдот-притчу: йдуть троє - один в окулярах, другий - в магазин і... дощ. Ці три об'єкти - лікар, закон і релігія, суспільство. В усіх трьох є спільна риса - вони йдуть, все інше - абсурд... Так і тут, ми, двоє людей, вирішили обговорити тему «ейтаназії» без участі тисячі людей, які до цього мають безпосереднє відношення...

Скажу формально. Є чотири види ейтаназії:

Добровільна - прохання невиліковно хворого допомогти йому померти через летальну ін'єкцію.

Примусова - рішення родичів хворого про остаточне позбавлення його життя, якщо людина приречена на смерть, але знаходиться без свідомості. Це трапляється, переважно, через втрату функцій головного мозку.

У 1968 році фахівці медичного факультету Гарвардського університету запропонували Всесвітній організації охорони здоров'я вважати втрату функцій головного мозку - смертю.

Активна - коли лікар, розцінюючи стан хворого як безнадійний, приймає рішення відключити його від апаратури, яка підтримує фізіологічні процеси в організмі.

Пасивна - смерть хворого без медичних втручань.

- Напевне, у вашому відділенні не одна людина переживала клінічну смерть. Що відчували ваші пацієнти, повернувшись з того світу?

- Багато людей не пам'ятають, що з ними відбувалося під час зупинки серця. А були такі, що розповідали про неймовірне полегшення, спокій та умиротворення. Після пережитої клінічної смерті переважна більшість пацієнтів втрачає страх перед біологічною смертю. Я вважаю, що смерті не потрібно боятися і треба бути завжди психологічно готовим легко та гідно її зустріти.

- Чи правда, що ревно віруючі люди психологічно легше відходять на той світ?

- Згідно з моїми спостереженнями - так. Якщо вони перебувають при свідомості, то спокійно очікують смерті, знаючи, що «там» їм буде комфортно.

Між іншим, якщо говорити про втручання у життя і смерть Вищої сили, то я реально спостерігаю її дію у своїй практиці, не знаходячи відповіді на запитання: чому, коли теоретично людина не може вижити, - виживає, і навпаки - має жити, але помирає...

Людина - не просто біологічна істота, яка після смерті руйнується, не лишаючи після себе і сліду. Людина - це душа. Це - частинка Всесвіту. Це - концентрація енергії. Це - таємниця, яку при земному житті не дано розкрити. Тому, говорячи про смерть, я хотів би, щоб, коли прийде час, люди помирали лише блаженною смертю.

23.02.2006Ольга ДОЛЯ

• Рух за легалізацію ейтаназії почався у Великобританії. Першою в справі легалізації «вбивства з милосердя» стала Швейцарія . У 2002 році дозволила ейтаназію Бельгія, проте не уточнила, яким чином дозволено її скоювати. У тому ж році подібний закон прийняли Нідерланди. А у Норвегії подібні діяння караються законом - існує особлива стаття, за виготовлення пристроїв, що сприяли вбивству. .

• У Франції немає закону, що забороняє ейтаназію, проте тут заборонені всі види порад, що рекомендують, як найлегше і безболісно піти з життя.

• Аналогічні правила існують в Люксембурзі. В Італії, Ірландії й Угорщині ейтаназія заборонена законом і суворо карається.

• В Уругваї людина, охоча зробити самогубство, щоб покласти край своїм мукам, повинна заздалегідь звернутися до суду.

• В Англії і Канаді асистентам самовбивць загрожує 14 років позбавлення волі.

• У Нідерландах вперше опубліковані рекомендації з безболісного відходу з життя. Двадцять п'ять років тому в продажу з'явилася книга під назвою «Дай Мені Померти, Поки Я не Прокинувся».



Рівне-Ракурс №10 від 23.02.2006p. 
На головну сторінку