Григорій МАКСИМ’ЯК: “Рак - це не вирок, а діагноз”

Рівень захворюваності у Рівненській області на рак не є найвищим в Україні, навпаки, наш край знаходиться у нижній частині списку, що не скажеш про його темпи росту - ми посередині. Причин цьому багато, наприклад, Чорнобильська зона та інші зовнішні подразники - промислові підприємства. Звідси рак легень і первинний рак печінки. Попри те, що лікарі відмічають стабілізацію із захворюваності на рак шлунку, значними темпами зростає кількість хворих на рак молочної залози, рак шийки матки та прямої кишки. Власне саме через такі тенденції у свій час відбулися зміни у структурі Рівненського обласного онкологічного диспансеру.

- У грудні 2009 року ввели у дію пусковий комплекс другої черги онкодиспансеру, - розповідає головний лікар Григорій МАКСИМ’ЯК (на фото). - Збулася мрія, на яку усі онкологи та пацієнти чекали 14 років. Нарешті минули часи, коли онкохворих лікували у Тютьковичах, де в останні роки один лише погляд на приміщення сповнював негативними емоціями організм. Зараз, коли людина приходить на подвір’я оновленого диспансеру і бачить гарні, високі корпуси, вона росте з ними морально і настроюється лише на краще.

Із розширенням диспансеру кількість ліжкомісць зросла на 242 одиниці, відкрилися нові відділення: проктологічне, променевої діагностики, відділення патології молочної залози тощо. У кожному з них займаються конкретним напрямком. Якщо, до прикладу, відділення проктологічне - лікують рак товстої та прямої кішки.

- Обладнання мабуть також усе нове закуповували?

- На жаль, маємо лише мінімальний необхідний комплекс. Однак те, що є, також не молодіє. Гостра проблема пов’язана із УЗД-апаратурою, а новий гамма-апарат, встановлений у корпусі, взагалі працює у три зміни. Навантаження на інше обладнання не менше, що створює колосальне виснаження механізму. Але працювати у іншому темпі ми не можемо. Радує те, що зі збільшенням кількості ліжкомісць, у новому корпусі створили чотири операційні блоки, де робота триває 5 днів на тиждень. Як результат - значно зменшилася актуальність черг на операцію, що було, погодьтеся, справжнім нонсенсом для нашого закладу.

Забігаючи наперед, не можу не розповісти про те, що у 2011 році Рівненщина стане піонером серед невеликих областей України, адже матиме у своєму арсеналі надсучасне обладнання, яке сьогодні є лише у Львові, Києві та Донецьку - лінійний прискорювач у комплекті з електронним томографом. Кошти на його поставку виділяє фонд Ріната Ахметова “Розвиток України”. Наразі триває процес адаптації приміщення, де працюють інженери цього фонду. Апаратура дуже складна і монтуватимуть її близько півроку. Проте вже у 2011 році кількість пацієнтів, які будуть успішно проліковані, значно зросте.

- Певно зі структурними змінами збільшилася і кількість персоналу?

- Штат залишився майже незмінним, щоправда через сесію облради його вдалося збільшити на 14 одиниць, але цього однозначно не достатньо. Наші пацієнти - це особливі люди, яким повсякчас потрібна увага, а персоналу для цього, на жаль, не вистачає.

- На якій основі ви фінансуєтеся і скільки заклад отримав цьогоріч?

- З державного бюджету отримуємо лише медикаменти, яких завжди не вистачає. Згідно з офіційними даними, вони забезпечують лише 12 відсотків онкохворих. Якщо, для прикладу, на забезпечення безкоштовною хіміотерапією 95 відсотків пацієнтів потрібно близько 10,5 мільйонів гривень, у минулому році ми отримали 1,2 мільйона. Але коли препарати надходять, у першу чергу вони розподіляються між тими хворими, які перебувають на стаціонарному лікуванні.

Маємо допомогу і від облради. Однак, якщо для нормального функціонування закладу нам потрібно хоча б 16 мільйонів гривень, цьогоріч отримали лише 12. При цьому, 80 відсотків від цієї суми складає зарплата персоналу та енергоносії. У результаті до хворого доходить не багато: харчування на добу оцінюється у 6 гривень, лікування - у 4 гривні.

Відповідно, усе зводиться до того, що пацієнти, на жаль, змушені купувати медикаменти за власні кошти, про що ми їх чесно повідомляємо.

- Як часто онкохворого вдається повернути до нормального життя?

- Незважаючи на те, що сучасна онкологія володіє усім спектром лікування, надзвичайно важливо виявити хворобу на ранній стадії, і що відрадно, щорічно кількість таких пацієнтів зростає. Наприклад, у таких країнах, як Ізраїль чи Франція на початкових стадіях виявляють 70-80- відсотків хвороб, Україна ж прагне досягти 50, адже донедавна ми мали лише 39 відсотків.

- Причина у тому, що люди не бажають обстежуватися?

- На жаль, люди звертаються до медиків, коли дуже болить. Однак рак - це таке захворювання, яке успішно лікується тоді, як людина не відчуває болю, а коли починаються ознаки занедбаної стадії, тобто страшенний біль, лікувати хворобу стає тяжче. Та, зрештою, і набагато дорожче.

Тому Мінохоронздоров’я і управління охорони здоров’я ОДА приймають заходи щодо відродження колишньої системи диспансеризації. Вона, нагадаю, передбачала, що кожна людина повинна проходити регулярні профогляди. Але якщо у радянські часи люди перевірялися колективно, то сьогодні потрібно робити наголос на підвищенні санітарної грамотності населення.

- Григорію Івановичу, Ви працюєте головним лікарем онкодиспансеру із 1982 року. 31 рік поспіль Ви бачите відчай людей хворих на рак і стільки ж часу намагаєтеся налаштувати їх життя. Звідки Ви берете сили, щоб допомогти людям не зламатися морально?

- Так, на жаль, з радістю до нас не приходять, але я свідомо обрав цю спеціальність. Онкологи працюють за правилом: рак - не вирок, а діагноз. Тож коли через 10-15 років після перенесення важкої операції до мене приходять колишні пацієнти, я розумію, що роблю надважливу справу, і саме це надає мені сили працювати далі. Усі психологічні негаразди відразу зникають, бо людина біля тебе - ЖИВА.

До речі, сьогодні на Рівненщині близько 28 відсотків пацієнтів проживають більше 10 років після проведення операції, 53 відсотка - 5 років. Та найбільше нас тішить рівень контингенту онкохворих: якщо у минулому році було 16350, то цього річ - 17200. Ця кількість збільшується за рахунок людей, які живуть. Це той позитивний показник, коли люди житимуть довше після проведеного лікування.

А оскільки позитивний настрій - це вже половина лікування, у диспансері діють волонтерська організація “Тополя”, яка об’єднує хворих, що перенесли операції через рак молочної залози та церква. “Тополя” - бо під вітром гнеться, однак не ламається. Так і жінки, які перенесли подібні операції, на власному прикладі показують новим пацієнтам наскільки дорогоцінним є наше життя. Священик, який проводить своєрідну психотерапію у церкві має приход лише у диспансері, тож і допомагає людям звертатися до Бога, адаптуватися після шоку від неочікуваного діагнозу.

- Чи часто трапляються випадки, коли людина свідомо відмовляється від лікування?

- Це трагедія, адже на жаль, великий відсоток відмов пов’язнаний не з релігійними переконаннями, як раніше, а через гроші, яких немає на лікування. Що стосується так званих цілителів, то лише порядні знають, що нетрадиційною медициною онкохворому можна лише покращити життя, вилікувати - неможливо. Та люди не слухають порад і лікуються, де заманеться, втрачаючи дорогоцінний час. А коли з відчаю звертаються до нас… Тому моя порада: звертайтеся якомога раніше до лікарів. Зрозумійте: тільки якщо лікар і хворий об’єднаються проти хвороби, вони переможуть.