РАЗОМ П’ЮТЬ

Кожна про своє:

- Чоловік мій, як зарплата,

До чортиків п’є.

- Слова твої, - мовить друга, -

Здаються пустими.

Бо мій дудлить зразу ж сам,

А потім ще й з ними.

БУДЕ ДО СМАКУ

- Ну й і вбралась ти сьогодні,

Ніжна моя лапко,

Щось мені не до смаку

Твоя нова шляпка.

- Все тобі не до смаку, -

Розізлив Мелашку, -

То мені що натягнути

На голову пляшку?

ЩО ПРОСИЛА, ТЕ Й ЗРОБИВ

- Жити більше так не можу, -

Чуть крізь сльози Юлі, -

Попросила чоловіка

Виполоть цибулю.

Як пішла я на город,

Ледь не вмерла з злості,

Як поглянула тоді

На роботу Кості.

Більш дивитись не могла

На оте свавілля.

Він цибулю пополов,

А залишив зілля.

ВАЖКО ПОДІЛИТИ

- Коли був я молодий,

Послухай Семене,

То в селі усі жінки

Билися за мене.

Не раз бачив на подвір’ї

Як про мене йшлося,

Одна одній виривала

Добрий жмут волосся.

А як візьме жінка жінку

Руками за боки,

То в синцях по самі ребра

Й подряпані щоки.

Одна ріже: - Хай він твій

Буде далебі!

Друга з злості: - А на біса?!

Забирай собі!

ТРАВМАТИЧНИЙ СОН

Через тин питає вранці

Сусідку Онисько:

- Де це взявсь під оком в тебе

Такий синячисько?

Спотикнулась ненароком

І упала з ляку?

Чи в садку перечепилась

За якусь гілляку?

- Та це бовдуру моєму,

Щоб він де сказився,

Якийсь з двох братів Кличків

Уночі приснився!

НАДІЯ НА ОБІЦЯНКИ

- Чом у вас, дядьку Миколо,

Скажіть не на кпини,

Двадцять літ уже немає

Власної дитини?

Може часом із Алжиру

Лелека пихата

До цих пір знайти не може

Де це ваша хата?

- Ти ще сам малий, Андрійку,

Й дума по-хлоп’ячи.

З давніх пір я все дивлюсь

Телепередачі.

Там показують невпинно

Партії і блоки,

Що вони на зустріч сім’ям

Роблять вправні кроки.

Ті дають дванадцять тисяч,

Ті удвічі більше,

Ну а інші - двадцять п’ять,

Роблять теж не гірше.

Зачекаю, хто назве

За маля мільйона.

Йду у спальню я одразу -

Хай родить Мотрона!