Або майно, або аліменти

Можливість укласти такий договір передбачена у нашому законодавстві вперше, зокрема після введення Сімейного кодексу України. Цей договір передбачає не відмову від права на аліменти, а лише заміну суб’єкта виконання аліментного обов’язку.

Що важливо, внесення таких змін у законодавство продиктувало саме життя. Наприклад, відомі непоодинокі випадки, коли батько, маючи добрі наміри, за договором дарування передавав дитині або її матері будинок, квартиру (їх частину) з домовленістю, що після цього до нього не пред’являтиметься вимога про сплату аліментів. Однак, через деякий час мати дитини з різних життєвих обставин домовленість ігнорувала і зверталася до суду. Останній вимоги задовольняв, посилаючись на те, що мати не може відмовитися від обумовленого законом права дитини на аліменти. Позов батька щодо визнання недійсним договір-дарування суд не задовольняв, як правило за безпідставністю вимог.

Таким чином, шляхом фактичного обману, батько залишався без будинку чи квартири, а мати - з набутим житлом та аліментами.

Натомість ст.190 СК передбачає, що батьки (той із них, з ким проживає дитина, і той, хто проживає окремо від неї) з дозволу органу опіки й піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується й підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні цього документу. Набувачем права власності на нерухоме майно при укладенні такого договору може бути як сама дитина, так і дитина й той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

Під час укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно, той із батьків, із ким проживає дитина, зобов’язується самостійно її утримувати. Такий договір може бути розірваний за позовом відчужувача нерухомого майна при невиконанні тим із батьків, з ким проживає дитина, обов’язку з її утримання.

Але відповідно до ч.3 ст.190 СК укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Такі додаткові витрати відповідно до ч.1 ст.185 СК можуть бути викликані особливими обставинами, пов’язаними не лише з негативними факторами (хворобою, каліцтвом) - цілком можливим є й стягнення з батьків додаткових витрат на розвиток здібностей дитини.

Майно, отримане за договором, має особливий правовий режим, тому ч.4 ст.190 СК встановлює неможливість звернення стягнення на предмет договору. Окрім цього, до досягнення дитиною повноліття одержане за договором майно може бути відчужене лише з дозволу органу опіки та піклування.

Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути визнаний недійсним або розірваним.

Так, на вимогу відчужувача нерухомого майна, суд визнає договір недійсним у разі виключення імені відчужувача як батька з актового запису про народження дитини. У разі визнання договору недійсним, у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.