Скільки разів я чула слова, що ніхто мене не кохатиме так, як ти. Ми познайомилися восени. На вулиці падав рясний дощ, а я стояла на зупинці, чекаючи тролейбуса. Без парасольки. Ти зупинився біля мене своєю легківкою. Запропонував підвезти, куди потрібно, бо, мовляв, така гарна дівчина не може мокнути під холодною зливою води.
Кава гірчила, мов життя. Ксеня, зазвичай, кладе в горнятко трішки цукру. Але не цього разу. Може, гіркий напій «перегірчить» її настрій… А за вікном витанцьовував шалений вітер. Хмари зачіплювалися за дерева й сусідні будинки. Дощ вистукував по шибі хаотичну мелодію. Їй шалено хотілося сонця! Як у нинішньому сні…
Один чоловік вів благочестиве життя. Відвідував церкву, молився за бідних і скривджених життям людей, давав пожертви сиротам і калікам, і не шукав від того ніякої користі для себе.
Пані Тетяна вкотре зібралася до колишньої подруги Насті. Поклала в кошик смаковитих, зі свого саду яблук, коробку цукерок, свіжої сметанки у слоїчку, вдягнула вишивану блузку, але далі воріт не дійшла. Щось ніяк не пускає її до Насті.
Мирослав був при посаді та при статках. Тому, коли став удівцем, не одна молодиця задивлялася на вільного чоловіка. Навіть молоді дівчата були не проти заміжжя, незважаючи, що після смерті дружини залишилося двоє дітей.
Яскраве липневе сонце палить нестерпно. Тільки море, чудове Чорне море рятує від спеки. Олег стоїть на пірсі й з цікавістю спостерігає за відпочиваючими на пляжі. Здається, навіть новонароджені малюки плещуться у воді.
У вокзальній метушні Володимир думав лише про одне: він мусить сісти у цей дизель. Адже йому ще вертатися сьогодні назад. З усіх боків колію заповнювали люди. З клунками, сумками, вони усе щільніше замикали тісне кільце. Володимир проклинав хвилини, які повзли надто повільно. Дизеля все не було, а бажаючих їхати ставало щораз більше.
У храмове свято виходять з церкви жінка з онукою, а біля брами, вздовж доріжки, стоять десятки жебраків і милостиню випрошують. Підійшла жінка до них, тому дала гривню, іншому, і так всіх обійшла, і нікому не пожаліла грошей.
– А ти дала би їй шістдесят?
– Звісно, ні.
– В добрі купається, тому й виглядає гарно. Глянь, яка постава.
– Певно, зі спа салонів не вилазить.
– А костюм який стильний! Від дизайнера.
– Її одна картина коштує, як моїх не знаю скільки зарплат…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 