Олег не те, що не подобався Оксані. Вона просто кохала іншого. З Олегом було затишно і спокійно. З Андрієм серце вискакувало з грудей. Саме його Оксана хотіла бачити щодня, щомиті.
Не раз Христя задумувалася над тим, що недарма у народі народилася поговірка: « Як не щастить спочатку, то так буде до останку». Усе ніби про неї говорилося. Її мати Станіслава раптово померла, коли розвантажувала мішки з цементом на залізничній станції. Не раз туди після роботи ходила, щоб додаткову копійку мати. А в той день на станції було роботи більше, ніж завше. Спочатку навіть зраділа, що більше заробить, а потім несподівано запекло їй у голові, зм’якло усе тіло. І все. Обірвався тромб – обірвалося молоде життя. Виховував доньку батько один. Як міг, намагався замінити Христі матір. Але одного дня, коли дівчині виповнилося одинадцять, батька збила машина за кілька метрів від дому.
Галина не могла змиритися з тим, що землевпорядник Степан, якого вона покликала зробити поділ землі, несправедливо вчинив із нею: більший, поживніший город дістався її сусідці Софії. А їй наділив земельку впереміж із глиною і камінцями. І це неабияк обурило жінку! А вона ще не вірила людям, коли пліткували, що Степан – коханець Софії, що син її – Степанко, теж від нього. А тепер переконалася – диму без вогню не буває. Так і сказала обидвом. Степан Іванович поблід. Пригрозив у суд подати її за плітки, якщо не опам’ятається. А Софія стала рукою затуляти їй рота: чого шумиш на усе село? Галина, мов навіжена, відштовхнула її і почала бити кулаками по голові, виривати волосся.
У Мирослави все було «на кант»: ідеальна чистота в квартирі. Меблі, штори, колір стін – підібрані гармонійно та вишукано. А ще вона чудово готує. Євген, чоловік, вчорашнього борщу їсти не буде. Хоча, вважають, наступного дня борщ смачніший.
Це літо схоже на дівчину. В ситцевій сукенці, намисто з дрібного бісеру, зручні сандалі, а в руках обов’язково букет з розмаїтих польових ромашок, конюшини, папороті, дзвіночків, рум’янку…
Неля не розуміла й сама, як вона погодилася на пропозицію своєї курортної подруги Віри поїхати на заміський ставок із двома чоловіками з сусідньої палати. З Олегом і Сергієм, так звали їх, вони разом ходили до джерела за цілющою водою, готували рибну юшку, коли ті поверталися з риболовлі. На курорті Неля вперше, і їй здавалася якоюсь дивною така стрімка дружба з незнайомцями. Те, що вони заходять до них у палату, кличуть у кіно, на танці, які щовечора бувають у приміщенні санаторію.
Уже кілька ночей снилася мені моя подруга Леся, яка ще у юних роках відійшла у вічність після невиліковної хвороби. На серці було якось моторошно: чому вона раптом нагадала про себе? Чи не тому, що давно навідувала її могилу, подумала я і зібралася на кладовище.
Вона уже не плакала. Сліз не було, тільки за цих останні два тижні її обличчя вкрилося смугою болю і печалі та ще й несподіваний дощ зіпсував і без того поганий настрій.
На Рівненщині провели інтеграційну сімейну програму «Сімейне коло» для родин ветеранів російсько-української війни. Участь у реабілітаційному проєкті взяли 15 сімей. Цього року серед них – і члени родин загиблих бійців, які полягли у війні.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 