Конкурс дитячого малюнку на асфальті з нагоди Дня Незалежності цими вихідними влаштувала Укрзалізниця. Школярі, віком від шести до п’ятнадцяти років, передавали крейдою свої враження від подорожей залізницею та відвідування вокзалів, а також пропонували нові ідеї щодо розвитку залізниці ХХІ століття.
Нині українці найчастіше їдуть за кордон на заробітки або на навчання. Звісно, добре тому вчитися, у кого батьківський гаменець напханий валютою: плати і вчися навіть у Новій Зеландії... Проте, на щастя, є інша кетегорія нашої молоді. Це молоді розумні люди, які добре володіють іноземними мовами, гарно вчаться у національних ВНЗ, активні у громадському житті країни. І головне - якнайдужче хочуть їй, цій затурканій країні, допомогти подолати прірву, яка відділяє її від цивілізованого світу. Одна з них - наша землячка Марина ЯРОЩУК. Нещодавно дівчина повернулася з Праги. Марина разом із ще дев’ятьома українськими студентами з різних міст України майже місяць вчилася в Американському інституті політики й економіки (AIPES):
Читаю газету “Рівне-Ракурс” щотижня, а пишу вперше, вирішив поділитися своєю історією.
Маю все, що потрібно для повноцінного життя, а от щасливим себе назвати не можу. Інколи запитую в себе: чому я такий нещасливий? Я завжди допомагаю іншим, ніколи не думаю про себе. Я - той пацан, який віддав би своє життя заради інших. Чому мої знайомі запитують: “Ти маєш добрий характер, спокійний, працьовитий, без шкідливих звичок, а не можеш знайти гарну дівчину з таким самим характером, як у тебе?” Я відповідаю, що зараз дівчат таких мало, переважно вони шукають хлопців з квартирою та власним автомобілем. А в мене таких грошей немає.
Розпочався він із середини серпня і традиційно триватиме до середини вересня: в обласний центр з’їхалися студенти на навчання. За яку плату сьогодні можна винайняти житло? Чи легко знайти відносно комфортабельний “куточок” в обласному центрі? Про це дізнавалася кореспондент “Рівне-Ракурсу”.
Циганська громада відзначала подію - п’ятсот років з дня появи першої письмової згадки про їх існування на території України
Отож, що ж сьогодні собою являє циганська громада? Чим її життя відрізняється від пересічного українця? Чому в циган багато дітей та якою повинна бути наречена? З цими й іншими запитаннями журналіст “РР” вирушила у Дубно на зустріч із циганським бароном Миколою ЦАРАЧИНСЬКИМ.
Відмітьте фрази, які Ви часто вживаєте у спілкуванні зі своїми дітьми. Підрахуйте кількість балів - і отримаєте свою батьківську характеристику. Звичайно, цей тест - лише натяк на справжній стан речей. Адже те, якими Ви є батьками, насправді ніхто не знає краще ваших дітей.
Переважна маса українців чомусь так обережно, з острахом, іноді з відвертою огидою, іноді з явним співчуттям ставиться до людей з певними фізичними вадами, а особливо - до дітей. Всім відома істина: діти, самі цього не розуміючи, - найжорстокіші створіння у світі. І дітлахам-інвалідам, хворим на церебральний параліч, дуже нелегко адаптуватися до життя у нашому суспільстві. Тим більше, що Рівненщина займає перше місце в державі за кількістю дітей, що мають ті чи інші фізичні вади. В самому Рівному проживає близько півтисячі таких діток. Головне ж у даному питанні - забезпечення не елементарних фізіологічних потреб, а психологічна підтримка.
Дитбудинки України переповнені. Така ж ситуація і на Рівненщині. Звісно, є багато людей, що беруть на себе таку відповідальну справу, як виховання чужої дитини. Але чомусь у нашому суспільстві цей вчинок оцінюється як героїчний, викликає захоплення, а в декого - навпаки, жалість. Невже це така особливість нашого менталітету - взяти дитину з дитячого будинку - це подвиг?
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється