Людмила Малиновська: "Шоу краси та молодості "Міс Преса. Осінь-2006" і досі живе у моїй уяві"
Доброго дня, шановна редакціє газети “Рівне-Ракурс”! Пише Ваша постійна читачка. Я вже викопала буряки, зібрала й весь інший урожай з поля - отож, вільного часу з’явилося тепер значно більше. Пиши, скільки хочеш - аби бажання було. От і пишу я Вам про своє враження від прекрасного шоу краси і молодості “Міс Преса. Осінь-2006”, яке співпало з п’ятирічним ювілеєм газети “Рівне-Ракурс”. Воно й досі живе у моїй уяві.
Я, Жовтобрух Зінаїда Вікторівна, мені 83 роки, проживаю в Рівному з 1944 р., учасниця Великої Вітчизняної війни, інвалід другої групи, опікун двох неповнолітніх дітей. У своєму житті я багато бачила і пережила. Дуже поважаю Вашу газету, постійно купую її та перечитую від “корочки до корочки”. У 1941 році, перед війною, я випадково стала свідком такої історії.
Щоб зруйнувати комплекси, достатньо на вулицю вийти... в короні!
Як подолати свої внутрішні комплекси? Йти вулицею і не зважати на погляди перехожих? Як, зрештою, стати вільною людиною? Про це знає гарна та приємна у спілкуванні 46-річна рівнянка Марина КОВАЛЬОВА, учасниця курсів, що проводяться за методикою відомого психолога Норбекова. Вона переборола комплекс "А що про мене скажуть люди?" завдяки цікавому експерименту: вона виготовила із акрилу синього кольору велику оригінальну корону і вийшла у ній на вулицю..
Цю історію розповіла мені моя колишня колега. Сталося все у кінці 80-х років ХХ століття, коли до Нового року треба було готуватися заздалегідь, бо все тоді було дефіцитом: майонез, горошок, ковбаса, мандарини, апельсини (про банани й не мріяли).
Ця історія трапилася дуже давно, коли моя бабуня ще була молодою, 16-річною дівчиною - так би мовити, на виданні. Вона була гарною, з довгою косою, карими очима, невисокого зросту, працьовитою, із заможної родини. Як і водилося, в селі, у великому господарстві, старші діти працювали і молодших навчали. Мама готувала їжу, прала, шила, а батько й діти трудилися на полі.
Тітку Віру запросили бути хресною. Під час застілля новоспечений кум усе підливав та підливав їй горілки у чарочку, хоч і потрошечки, та, все одно, почала боліти голова і двоїтися в очах, а гості все примушують: “Пий!”. Дочекавшись, доки всі дійшли до повної кондиції, пані Віра потихеньку залізла під стіл - довгий, мов тунель (ледь не усім селом святкували), прорачкувала до виходу, на дворі сховалася за дровами і... тихо-мирно заснула аж до ранку. Ніхто й не помітив її зникнення.
Сподіваюся, шановна редакція, що історія, яка трапилася зі мною багато років тому, стане повчанням для дівчат і молодих жінок. Розповідаю її вперше - жодна жива душа не знає про це.
Від того пам’ятного дня пройшло зовсім небагато часу, коли Мирослава повідомила батькам, що вона і Артур мають намір одружитися, причому, невдовзі. Відбулася гучна розмова. Мати більше мовчала, зате батько, не стримуючись, гримав на дочку.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 