Пише ваша донька Тоня. Нарешті, через двадцять років, я можу вимовити це чарівне слово – мама. Вимовити не вголос, а звертаючись до вас у листі. Cтільки разів я вимовляла його уві сні, коли кликала вас, а, прокидаючись, розуміла, що це був тільки сон... Мені так багато треба вам розповісти. Але спершу, мамо, я хочу вам сказати, що ніколи, навіть у найтяжчі моменти мого життя, в моїй душі не було образи на вас. Я ніколи не думала, що ви зрадили мене, залишивши в чужих людей. Я не знаю, чому так сталося, але вірю, що іншого виходу у вас не було. Тепер, коли я сама вже мама, - так, у вас є онучок Олежик, якому один рік, - добре розумію, що означає для неньки її дитя...
Якось, сидячи в одному з рівненських кафе, я звернула увагу на згорбленого, худого, сивочолого чоловіка, який дзеркальними очима втуплювався в монітори ігрових автоматів, щоразу роблячи все більші й більші ставки. Раптом у кафе вбігла жінка зі слізьми на очах (видно, його дружина) і почала тягнути чоловіка від ігрових автоматів за рукав сорочки. А він наче її не бачив, тільки повторював: “Тихо, двадцятки падають…” - і так декілька разів.
- Які двадцятки? - кричала дружина. - Ти вже геть з глузду з’їхав!
Дійсно, ніяких купюр не було, втім, чоловік, як вкопаний, продовжував сидіти над електронною забавкою, і, здається, навколишній світ його зовсім не цікавив...
Кореспондент “РР” побувала в печері Іова в Почаївській Лаврі
...П еред самою печерою святого Іова, що в Почаївській Лаврі, мені наказали роззутися. Я послухалася, а потім… Мамо рідна! Отвір, у який треба було влізти, був зовсім невеличким (у діаметрі сантиметрів 80), та ще й знаходився на висоті з метр. Щоб потрапити в печеру, довелося лягати на каміння й повзти донизу. Було слизько, і я мало не полетіла головою вниз у славнозвісну обитель ченця-аскета. Та якось обійшлося. Зате яку благодать я відчула всередині кам’яної печери! Словами не передати!.. Потім пригадалися розповіді ченців про те, що в цю печеру грішникам краще не лізти, бо можна назавжди стати заручником кам’яного склепу. Отож, подумавши трохи про свої гріхи (начебто нічого такого я ще не натворила…), я, як альпініст, полізла догори. Трохи зусиль, і (о, диво!) я на волі…
Так кореспондента “РР” зустріла славнозвісна святиня...
Я проходив медкомісію у військкоматі двічі. Незалежно від того, що лікарі в мені бачили, всі вони, як один, писали “придатний”. В останньому кабінеті, у психіатра, я навіть станцював гопака і згриз олівець у нього зі столу. Але психіатр написав “придатний”. Але потім я вступив до інституту, і мені дали відстрочку.
Щоб порозумітися з глухонімою сусідкою чи колегою по роботі, потрібно небагато - вивчити дактиль та вміти ним користуватися. А дактиль - це алфавіт, за яким формується жестова мова глухих. Хоча для людей із нормальним слухом жестова мова видається складнішою, ніж китайські ієрогліфи, нею легко й швидко можна оволодіти. До вашої уваги, з жовтня цього року вперше в Рівному відкривається гурток з вивчення мови жестів - для всіх бажаючих і, до того ж, безкоштовно!
Марії Топоровській зі Здолбунова щоночі сниться один і той же сон. Її невістка Наталя, яка померла під час пологів, прикута ланцюгами до акушерського крісла, у відчаї запитує: “Що ж вони зі мною зробили?”
- А буває, що Наталка ніби насправді приходить до мене, і я радію з того, що вона все - таки жива, хоча, коли прокидаюся, повертаюся до невблаганної реальності і з невимовним тягарем у душі усвідомлюю, що її вже не повернути, - зі слізьми на очах розповідає пані Марія.
Чотири години ранку. В одній із рівненських квартир лунає різкий дзвінок у двері.
- Хто там?
- Військовий посильний! Вас викликають у частину. Надзвичайна ситуація - диверсія на Рівненській АЕС.
Буквально в лічені хвилини в напрямку Кузнецовська з Рівного вирушає резервна група підтримки на трьох БТРах з повним бойовим озброєнням.
А тим часом у військовій частині підсилюють охорону КПП і штабу. Отримавши наказ, військовослужбовці вже здійснюють заправку транспорту із парку бойових машин. Уточнюються бойові розрахунки...
Oлександр і Вікторія сиділи на дивані й щасливо посміхалися, дивлячись, як бавляться їхні діти, - Петрик і Оленка. Віта притулилася до свого Сашка. Якби він знав, як вона кохає! І так буде завжди...
Коли дізналася, що в Рівному створений клуб любителів серіалів “Мильні бульбашки”, майже не здивувалася. У наш час, напевне, серіали не дивляться лише ті, в кого немає телевізорів або кому не дозволяють цього робити релігійні переконання. Ну, гаразд, дивитися серіали - одне, а що значить бути членом клубу любителів серіалів? Про це кореспондент дізнавалася, спілкуючись із засновником “Мильних бульбашок” 25-річним рівнянином Олесем ПОЛІЩУКОМ.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 