Останнім часом Люба погано себе почувала. Сердилася сама на себе, бо не звикла вилежуватися на дивані, завжди була в роботі. Тому часто не розуміла свою подругу Оксану, коли та жалілася то на високий тиск, то на біль у суглобах. Гадала: має Оксана доброго чоловіка, якого у фартушок одягла, тому й вишукує у себе болячки.
Негода розгулялася не на жарт. Вітер із неймовірною силою підбирав усе на своєму шляху. Не щадив ані дерев, які виривав з корінням, ані дахів людських будинків, шифер з яких із тріскотом падав додолу.
З Лідою теж щось дивне творилося. Відчувала легкість в тілі, піднесення в душі, безмежне тремтіння в серці. Очікувала, ні, твердо знала, що весняне диво не за горами. Йшла болотяною стежиною попри річку і мугикала «Одну калину…». Вдома її чекало безліч справ, але думати про них вона вперто не хотіла. Та й додому йти не хотілося. «Прати, прибирати, варити – хіба це робота, котра щось вартує? Вона завжди є, її не переробиш», – подумала Ліда і звернула у вуличку, де тулилися один до одного різні магазини.
Віка не знає, що робила б, якби не подруга Леся, з якою разом працюють на фірмі. Вона щодня навідує її, розраджує, відволікає від сумних думок. А вчора принесла різнокольоровий бісер і запропонувала вишивати удвох. Вишивка дуже заспокоює, запевняла. Сама переконалася в цьому, коли чоловік залишив її, і вона, як і Віта, впала в депресію…
Накрапав дрібний дощик. Від нього сніг сірів, поникав, припадав до землі, наче шукав рятунку, а його не було. Чорні проталини почали лапато множитися, перемагаючи білизну січневої днини. Ще й гололід заблищав, пророчачи містянам небезпеку травмування. Ліза поспішала на роботу, натягнувши на голову капюшон балонової куртки. Вона вкуталася в леопардовий шалик і зіщулено перестрибувала льодяні місця.
Алісі снилося, що біля неї стоїть ангел. Дівчинка. Але чомусь не в білій сукеночці, а в червоному костюмчику. Вона хотіла щось запитати в дивного ангеляти. А воно сполохано прошепотіло:
Галинка й Андрійко зростали по-сусідству. Батьки спокійно спостерігали, як діти бавляться. Знали – не посваряться, а, якщо Галинці загрожуватиме якась небезпека, хлопець заступиться. Та й діти це відчували. Тому до першого класу йшли охоче, та ще й за одною партою сиділи.
…Закохані ховалися тут від недобрих очей і пересудів. Його сім’я не любила молодої вдовиці, в якої залишилася маленька доня. А він любив їх обох. Ангелінку, ангелика з синіми очима і волоссям кольору спілої пшениці. І її маму Віру.
Відколи я пам’ятаю себе, із раннього дитинства біля мого ліжка на столі завжди стояв літровий бутлик солоної води. Проблеми з тиском були далеко не основними у букеті хвороб, що підкидало мені життя. Іноді було відчуття, що усі недуги на світі я повинен мати у запису історії хвороб…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 