Надя злилася сама на себе: якась вона, ніби не своя останнім часом. Ось і про парасольку згадала лишень сьогодні, коли надворі періщить сильний дощ, хоч минув тиждень, як виходила з нею. Перебирала у пам’яті той день, коли навідувала подругу Ірину. Вийшла від неї іще з парасолею, потім зайшла в магазин, у парк, де продають її улюблене морозиво з абрикосовим джемом…
Подруги заздрили Василині, коли та зізналася, що Остап хоче одружитися з нею. Звісно ж, адже хлопець – вродливий, поставний, розумний. Та його матір, вислухавши сина, категорично заявила – спершу він повинен закінчити виш, а вже потім шукати наречену.
Містом бродили дощі. Неквапом ступали старою бруківкою. Сіре небо, наче мокре рядно, висіло над землею. І лише парасольки, які йшли, бігли, перестрибували калюжі, стояли перед світлофорами, створювали різнокольоровий хаос. Оксана не раз буде повертатися в цей сльотавий день – холодний і незатишний, схожий на її промоклі капці…
У неї було все, про що тільки мріяла: і красень чоловік, на якого заздрісно заглядалися подруги, і троє синів-підлітків, яких вона любила понад усе на світі, та власний двоповерховий будинок, що був для неї фортецею, де вона могла сховатися від усіх негараздів.
Коли в Сочі зійшли з поїзда і сіли в автобус, Уляна лиш те й робила, що оглядала такий незнайомий їй ландшафт… Ліворуч – гори, точніше, витесана з каменю стіна. Щомиті здавалося, що водій вріжеться в неї.
Марта від злості не знаходила собі місця. На душі їй і так кепсько, а тут ще й сусідка Єва підливає смолу до вогню. Мовляв, нізащо не віддавай доньку за сироту, бо після смерті чоловіка заледве зводиш кінці з кінцями, а тут добавиться ще один рот. А ще – обручки, весільне вбрання, кошти за реєстрацію шлюбу в РАГСі, церкві – усе стане її проблемою, адже діти іще власних заощаджень не мають.
Дід Василь надивився телепередач, начитався у газетах про щасливе одруження та й вирішив сам одружитися. Написав листа в газету, мовляв, одинокий й багатенький хоче взяти за дружину гарну молоденьку, щоб була тоненька талія, довгі ноги та чорні брови.
Щаслива Настуня заклопотано дріботіла по кімнаті, у якій лежали позв’язувані у клуночки речі та провітрений від нафталіну одяг. У голові крутилася мелодія із якоїсь пісеньки, яку вчора почула по «колгоспнику», а на устах блукала хитренька усмішка. І це тільки подумати, як вона прославилася на все село: після сімдесяти її ще покликали заміж! Аж тепер вкуситься за язик та довготелеса Рузька, у якої Настуня жила після повернення із Сибіру.
Ніжні промені весняного сонечка грайливо переливалися на світлих стінах храму, вкриваючи їх легкою позолотою. Усміхнений ранок, вмитий чистими росами, урочисто зустрічав людей на порозі святині і ласкаво запрошував у святково прибране приміщення.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 