Дарина принесла до оселі оберемок терпко-запашної осені. Поміж листя квітів і трав заплуталося бабине літо. Зробить з цього дивного трунку невеличні жмутики і розвісить на горищі. Там вже витає запах літа, приправленого жіночим смутком. А тепер Даринине горище пахнутиме ще й осінню.
Валентина зрідка отримувала від чоловіка скупі повідомлення: «Привіт! Здоровий. Працюю. Вітання усім. Цілую. Олександр». Інколи на великі свята чоловік приїжджав додому. Привозив гроші, подарунки. І знову квапився залишити рідні стіни.
Уляна має лише два чорно-білих фото, де вона разом з мамою. На одному - малеча в простих колготах, натягнутих мало не до вух, в льолі на виріст, тримається за мамину сукенку. На іншому - тато тримає її на руках, а мама стоїть поруч.
Ми завжди з Олегом були поруч. Він, сильний та мужній, оберігав мене, допомагав і радив. Наша різниця у віці —п’ять років. Батьки, як і в більшості сімей, були заклопотані — то на городі, то на господарстві та роботах, тому саме на плечі старшого брата лягли обов’язки щодо сестрички. І він відмінно давав раду.
Такий похмурий день сьогодні. Дощ періщить з самого ранку, ніякого просвіту на небі. А хмари великі, важкі, чорні. Ще вчора було так тепло, а сьогодні похмуро, прохолодно, як у мене на душі. Може, нікуди й не йти? Та Наталя дзвонила вже двічі, прохала навіть прийти раніше, допомогти приготувати все до зустрічі.
Сива, як осіннє небо, Василина сидить на ґанку та лущить квасолю, що цьогоріч рясно вродила. При цій роботі руки її ще трохи слухаються. Дорідні бобини одна за одною сиплються у відеречко, все одно що літа її життя. На якусь мить жінка загаюється, і спогади налягають на серце, ніби кліщами стискають минуле в один клубок...
Ірину здивувало те, як охоче свекруха Ольга Іванівна займалася пошуком путівки на відпочинок для невістки з дітьми, як вона завзято збирала та випроводжала їх у дорогу, як клопоталася про те, щоб невістка, нарешті, відпочила від буденних клопотів і оздоровилися внуки…
Катерина сиділа за святковим столом навпроти Івана. Той сором’язливо ховав від присутніх великі долоні, що навічно ввібрали в себе виробничий пил. Скупий на слово, зніяковілий, нерішучий – повна протилежність своїй дружині Жанні, яка весь вечір веселила компанію анекдотами, співала і витанцьовувала з бригадиром Марком. Люди казали, що в них роман. А хіба можна тим людям вірити? Вони бозна-що навигадують. Он і про неї злі язики на селі плещуть різні нісенітниці, а все через те, що самотня, без чоловіка живе.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 