Ми завжди з Олегом були поруч. Він, сильний та мужній, оберігав мене, допомагав і радив. Наша різниця у віці —п’ять років. Батьки, як і в більшості сімей, були заклопотані — то на городі, то на господарстві та роботах, тому саме на плечі старшого брата лягли обов’язки щодо сестрички. І він відмінно давав раду.
Такий похмурий день сьогодні. Дощ періщить з самого ранку, ніякого просвіту на небі. А хмари великі, важкі, чорні. Ще вчора було так тепло, а сьогодні похмуро, прохолодно, як у мене на душі. Може, нікуди й не йти? Та Наталя дзвонила вже двічі, прохала навіть прийти раніше, допомогти приготувати все до зустрічі.
Сива, як осіннє небо, Василина сидить на ґанку та лущить квасолю, що цьогоріч рясно вродила. При цій роботі руки її ще трохи слухаються. Дорідні бобини одна за одною сиплються у відеречко, все одно що літа її життя. На якусь мить жінка загаюється, і спогади налягають на серце, ніби кліщами стискають минуле в один клубок...
Ірину здивувало те, як охоче свекруха Ольга Іванівна займалася пошуком путівки на відпочинок для невістки з дітьми, як вона завзято збирала та випроводжала їх у дорогу, як клопоталася про те, щоб невістка, нарешті, відпочила від буденних клопотів і оздоровилися внуки…
Катерина сиділа за святковим столом навпроти Івана. Той сором’язливо ховав від присутніх великі долоні, що навічно ввібрали в себе виробничий пил. Скупий на слово, зніяковілий, нерішучий – повна протилежність своїй дружині Жанні, яка весь вечір веселила компанію анекдотами, співала і витанцьовувала з бригадиром Марком. Люди казали, що в них роман. А хіба можна тим людям вірити? Вони бозна-що навигадують. Он і про неї злі язики на селі плещуть різні нісенітниці, а все через те, що самотня, без чоловіка живе.
Все почалося з того, що моя сусідка по кімнаті Наталя стала скаржитися на біль. У спині, в боку, внизу живота. Що б це могло значити, - стали гадати ми. Підшлункова? Печінка? А, може, в неї піелонефрит, - щось недобре з нирками?.. Слухай, кажу, давай не будемо ризикувати і викличемо “швидку”. Лікарі краще знають, що в таких випадках робити.
Я їхала в чуже місто, до незнайомих мені людей, покидаючи все: трепетно-рідне й до дрібниць - своє. Їхала, щоб забутися, загубитися в суєті суєт. А ще - щоб не дивитись у знайомі вічі. Ні, не засудливі - запитливі.
Олег відразу після служби у війську вирішив осісти у столиці. Все ж таки цивілізація, кіно, чарівні киянки... Та й він хлопець нівроку, можливо, якась краля й “клюне”. А оскільки освіта Олега була не більшою восьми класів, то вирішив вивчитися на водія і піти працювати в автобусний парк. Життя завирувало: пристойна зарплата, знайомства, танці в клубі автомобілістів.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 