Є серед нас ті, хто уособлює собою метафору «золоті руки». Є також ті, хто має невимовно чуйне серце і попри труднощі, що довелось пережити, бачить у людях лише добро. Є серед нас ті, хто змушує повірити – жити повним і щасливим життям у поважному віці можна і треба. А є люди, котрі підпадають під усе вище написане.
Йшов п?ятий тиждень карантину. Від обмежень схоже втомились усі. Ступінь загального роздратування на очах збільшується. Дратує все: порожні вулиці, закриті магазини, порожні зупинки громадського транспорту, черги біля продуктових магазинів, банкоматів та аптек…
Христина тримала в руках лист і не вірила своїм очам. До болю знайомий почерк. Той самий, що й на записці, яку вона досі зберігає. “У тебе таке гарне волосся, немов пшеничне колосся… А очі… Твої очі – наче незабудки. Ти схожа на ромашку.
Уже третій день Анна навмисно виходить в парк поблизу санаторію, щоб побачити сивочолого вродливого чоловіка, який розкладає там мольберт і пише картини. Здається, вчора він помітив, що вона стежить з ним. Це було зрозуміло з його проникливого погляду, лукавої усмішки. Щось знайоме було в цій його усмішці, у стрункій поставі, навіть, у ході, яка була легкою, наче в юнака.
Світлана вийшла заміж в сімнадцять. Її чоловік Василь був на десять років старший за неї. Він повідбивав всіх хлопців, що бігали за Світланою ще зі школи, і попросив її руки.
Олесь прокинувся на світанку, бо серце так заболіло, наче голкою хтось вколов. Чого б це? Чоловік поволі пішов до кухні, випив кухоль води з цукром, так ще його покійна бабуся робила, коли були проблеми з серцем. Як німа тінь знову пошкандибав до спальні. Та заснути вже не міг. Думав про Галину, яка ось-ось мала повернутися з Польщі. Вона вже кілька років їздила туди на сезонні роботи.
Світлана Василівна вже була готова дати команду водію відправлятися, та не було ще однієї вчительки їхньої гімназії. Бачачи, що водій час від часу додає газу, вона винувато промовила:
Сусіди по дачі Павло Іванович та Петро Сидорович спочатку товаришували… Обидва невеликого зросту, кремезні, вже й повнуваті, обидва військові пенсіонери. Чини, щоправда, були невеликі. Як вийшли на пенсію, то так сталося, що будинки побудували поряд.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 