Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №514 від 18.08.2011p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
Додати у "Закладки"

Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"


  Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"


  ¤ Ракурс подій

  ¤ Ракурс політики

  ¤ Ракурс економiки

  ¤ Ракурс здоров'я

  ¤ Ракурс культури і освіти

  ¤ Ракурс спорту

  ¤ Ракурс кримінальний

  ¤ Ракурс житейський

  ¤ Ракурс інтимний

  ¤ Ракурс мандрівника

  ¤ Ракурс незвичайного

  ¤ Ракурс добрих порад

  ¤ Ракурс розваг


Пошук

RSS
Архів «РР»:
Січень 2020p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29
Лютий 2020p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29

Новини Рівне

#Невигадана історія

Коровай на кладовищі

Коровай на кладовищі

Андрій з Марією сиділи біля вікна, спостерігали, як сходяться гості до сусіда Івана, який видає сьогодні заміж свою останню доньку. Їхні серця стискалися від болю. Дивилися одне на одного мовчки - слів не було. Бо винні в тому самі, що в їхній оселі назавжди оселився смуток. А які ж були плани, мрії, надії... Коли заграли весільні музики, Марія заридала на всю хату. Щоб не чути, не бачити нічого, пішла на кладовище, сіла біля могили своєї єдиної доньки, обняла пам’ятник, і так просиділа до смерку.

Андрій з Іваном товаришували з дитинства. Обоє ганяли м’яча, ходили в школу, разом і парубкували. Жили дружно, хоч були зовсім різні. Іван спокійного характеру, піддатливий. Коли хтось ображав, не гнівався, завжди переводив на жарти. Андрій же навпаки - гордовитий, ні кому ні в чому не піддавався, завжди верховодив серед хлопців. Тож і життя у них склалося по-різному. Іван жив по-божому. Йшов тією стежкою, яку обрала йому доля. Вищої освіти не здобув, закінчив ПТУ, працював слюсарем на заводі.

Після армії одружився з кароокою Наталею. Народилося в них чотири доньки. Хотів Іван сина, та Бог, видно, не судив. Жили скромно, але не скаржились. Ішов час. Дівчатка підростали, доношували одна одної одяг, і так непомітно ставали дівками. Найстарша Ганя, вже у вісімнадцять поїхала із знайомими на заробітки у східну область, привезла додому зерна, грошей. Яка ж то радість була в батьків! Але вони нічого в доньки не брали. То був її перший заробіток, і вони дали змогу розпоряджатися ним самій. Дівчина накупила собі гарного одягу і про сестричок не забула. Ганя була вродлива, тож коли на друге літо подалася на заробітки знову, восени приїхала не сама, а з хлопцем. Батьки не перечили.

- Якщо ви, діти, любите одне одного, то і благословляємо вас, - казала Наталка.

Незабаром відгуляли весілля. А там через рік, і Юлю засватали. Не засиджувались у дівках і молодші дочки, повиходили заміж. I хоча жили окремо, та навідувались до батьків часто, привозили на літо онуків, аби дід з бабою не сумували. Їздили в гості до дітей і Іван з Наталкою, бачили, як гарно живуть вони з чоловіками, раділи.

По-іншому склалася доля в Андрія. Він не хотів, як Іван, перебиватися шматком хліба. Прагнув кращого буття. Батьки його були заможними, тож закінчив інститут. Отримав направлення у своє місто - інженером на одне з підприємств. Хлопець був кмітливий, розумів, як дорогу в житті треба пробивати. Крутився біля начальства. І недаремно, бо невдовзі призначили його на посаду головного інженера. Та цього Андрію було замало, хотілося більшого. I таки домігся - став керівником. Отоді в нього, ніби крила виросли. Уже не бачив нікого перед собою. У голові туманилось від успіху. Раділа й дружина злету чоловіка. Уже тоді Андрій з Марією перестали дружити із сім’єю Івана, бо ж не рівня. Коли Наталка народжувала дітей, сміялися з них, засуджували. “Наплодили злиднів. І що вони будуть з ними робити?” - казав Андрій. У них була тільки одна донька (більше не захотіли дітей). Мріяли зробити свою Маринку найщасливішою у світі.

- Усе зроблю, - запевняв Андрій, - аби всі заздрили.

Згодом почали зводити біля своєї хати двоповерховий котедж. То нічого, що люди засуджували, бо ж розуміли, що не за свої гроші Андрій так розгорнувся. Та й не наймана бригада будувала будинок, а працювали люди з його організації. I не платив він з власної кишені, а зарплата йшла з бухгалтерії. За таких умов за рік у будинку справили новосілля. Андрій з Марією, взявши доньку на руки, казали:

- Дивись, Маринко, оце другий поверх твій. Як вийдеш заміж, будеш тут жити.

Дитині тоді було байдуже, вона нічого не розуміла. Батьки опікали її, як могли, не давали навіть спілкуватися з сусідськими дітьми. Іванові дівчата гралися у своєму дворі. Маринка бачила їх через сітку огорожі, їй так хотілося до них, та Марія казала:

- Не можна, вони - кака.

А згодом, щоб Маринка не бачила сусідських дівчат, поставив Андрій бетонну огорожу. Коли Марині виповнилося три роки, Марія привезла із села свою маму, щоб доглядала її. Старенька Марта не хотіла їхати до міста, не звикла жити в таких покоях, та діватись нікуди. Забила дошками вікна у своїй хатині й перебралася до дочки. Маленькій Марині було краще з бабусею, ніж з мамою і татом. Бо коли батьки були на роботі, та пускала її до сусідських дітей у двір погратися. Але завжди попереджала, аби не казала батькам, бо ж знала, що за її це будуть сварити. Любила дівчинка слухати розповіді бабусі про своє дитинство, молодість, про те, як познайомилась і одружилася з дідусем.

- Ось бач, Маринко, які тепер подарунки роблять хлопці дівчатам або навпаки? А колись найдорожчим подарунком для коханого була вишита носова хустинка. Якщо дівчина любила хлопця, вона вишивала на ній його та своє імена й дарувала милому. А ще обмінювались фотографіями. Якщо кохання було вірним, зберігали їх усе життя. Мій Лаврін, а твій дідусь, теж зберігав ту хустинку, що подарувала йому я, до кінця своїх днів. А коли помирав, просив, щоб поклала й у домовину.

- Бабусю, - не стерпіла Маринка, слухаючи розповідь, - а ви навчите мене вишивати?

- Звичайно, внучатко, навчу.

А ще розповідала баба Марта про те, як бідно жили колись. У нашій сім’ї, казала, було дев’ять душ: батько, мати і семеро дітей. Мешкали в невеличкій хатині з двома маленькими вікнами. Тато з мамою спали на тапчані, збитому з дощок, що стояв біля печі, а нам стелили на глиняній долівці, бо підлоги тоді не було. Але повиростали, кожний створив свою сім’ю, а тепер он, дивись, який палац твої батьки звели. Не рада я йому, Маринко, бо то не від Бога. Людина, яка працює чесно, усе життя збирає, аби збудувати для себе невеличкий будинок, а тут такі хороми! У них ніколи не буває щастя.

Чи то воно й справді так є, чи бабуся наврочила, але так і сталося. Коли Марині йшов п’ятнадцятий рік, Марта захворіла. Відчувала, що скоро піде з цього світу, а їй так хотілося дожити до весілля внучки. Вона мріяла бачити Марину щасливою. “Виходь, дитино, заміж за того, хто тобі до серця. Знаю, що твої батьки багато робитимуть перешкод у твоєму коханні. Якби ж я була жива, тобі допомогла б”. I невдовзі баби Марти не стало. Коли помирала, просила тільки одного в Марії: “Не ставай на дорозі своїй доньці”.

- Що Ви, мамо? - відповідала Марія. - Маринка ж у нас одненька, перед нею всі дороги відкриті.

Для Марини, ніби білий світ закрився після смерті бабусі. Не було вже їй порадниці і заступниці. 3давалось, що ось-ось постукає у двері баба Марта й тихенько скаже:

- Маринко, ти ще не спиш? Я тобі хочу розказати...

Та вже не розкаже. Але вона й так вклала в дитячу душу багато. Закарбувалась Марині розповідь бабусі про бджіл, що є такі у вуликах, які не літають, не збирають меду, а споживають те, що їм принесуть інші. Їх називають трутнями. Отак і серед людей, казала бабуся, батьки стараються для дитини, щоб усе в неї було: і квартира, і машина, і все інше, що потрібне для життя, але забувають про одне - навчити працювати. От і виростають з таких дітей трутні.

- Ні, я такою не буду, - думала Марина, - буду самостійною, нічого мені від батьків не треба.

Ішов час... Марина вже й в інституті навчалася. Батьки мріяли про весілля доньки. Вони хотіли зробити його таким, аби все місто знало.

- Для єдиної дочки нічого не пошкодую, - казав Андрій.

Були впевнені, що Марина знайде порядного хлопця, з такої сім’ї, як і вони. Ще його не було, а вже готувались, бо, як казав Андрій дружині, свати можуть постукати у двері, коли не чекатимемо. Тож узялися робити ремонт на другому поверсі, призначеному для доньки. Закупили імпортні меблі, усе було зроблене за вищим ґатунком. Хлопці з роботи сконструювали на замовлення Андрія невеличкий ліфт, який встановили, аби внуки бігали до діда з бабою не по східцях, а спускалися ним. Коли Марина приїхала додому на вихідні, здивувалась.

- Навіщо це все? - запитала.

Вони і розповіли.

- А мені бабуся, як була жива, казала, що наперед нічого не мож-на робити, - мовила донька.

- То бабські повір’я, - усміхаючись, відповів Андрій. - Ти тільки приводь жениха, у тебе вже все готове.

У Марини ж був хлопець у місті. Познайомилась з ним у под-ружки Каті на Дні народження. Він їй припав до серця з першого погляду. Іван був спокійним, сором’язливим, навіть поцілувати боявся. Коли освідчувався в коханні, червонів, мов мак. Порівнювала його з іншими хлопцями, з якими дружила, і бачила велику різницю. Душею відчувала, що Іван - то її доля. От тільки батькам боялася зізнатися, бо ж розуміла, що вони не раді будуть її вибору. Адже Іван з бідної сім’ї. Жив удвох із матір’ю, інвалідом по зору. То була дуже добра жінка. Марина не раз гостювала в Івана вдома, уже встигла знайти з нею спільну мову. Їй так було в них добре, затишно, саме цього бракувало вдома. Тож дівчина не уявляла життя без Івана. Але, як сказати батькам? Згадала Марина слова своєї бабусі: “Виходь заміж за того, хто тобі до серця”. “То чому ж я маю боятися?” - думала вона.

Вирішила не відкладати. Але коли приїхала на вихідні додому, за столом з батьками сидів знайомий їй хлопець з міста. Знала, що то син якогось високопоставленого керівника в районі, бо він завжди хизувався цим, дивився на всіх зверхньо, з ним дівчата не хотіли дружити, а Марина, тим паче. А тут, як грім з ясного неба:

- Знайомся, доню, це Петро, він прийшов свататись до тебе. Скільки будеш дівувати?

Їй стало недобре від почутого. Перед очима постав її Іванко. Не знала, що відповісти батькам. А Андрій, не дочекавшись слова від доньки, повів швидше “майбутнього зятя” показувати свої апартаменти.

- Ось тут, Петре, - казав, - будете жити з Мариною. Це все наше.

Петро озирався довкола й серце калатало від радості: “Оце так пощастило”, - думав.

- А ось тут спальня ваша буде. Тут щороку повинні з’являтися внуки, - засміявся.

Коли спустилися на перший поверх, не гаючи ні хвилини, попросив Петро в Андрія й Марії руки їхньої доньки.

Ті з радістю погодилися, бо про такого зятя й мріяли. Андрій знав, де його батько працює, думав розбагатіти ще. Марина ж не могла нічого второпати.

- А ви питали моєї згоди? - вилетіло в неї? - Чому вирішуєте самі? У мене є хлопець і вийду заміж тільки за нього, - заявила батькам.

Вони не чекали такого від доньки. Словом, після розмови з Мариною, присоромлений Петро покинув їхню домівку. Не судилося йому так легко стати зятем багатого тестя, бо ж його менше цікавила Марина, аніж їхній статок. А дівчина того дня після супе-речливої розмови з батьками поїхала назад у місто, де вчилася.

Андрій від Марининих подруг дізнався про того, з ким дружить їхня донька. Обоє взялися за голови. Вони не могли цього допустити.

А Марина наступної неділі, коли приїхала додому, не пішла в батьківську хату, а прямо до Івана. З ним і прийшла просити благословення в батька й матері. Не чекали цього Андрій з Марією, були ошелешені. А Марина, ставши з Іваном посеред кімнати, тремтячим голосом мовила:

- Тату й мамо, благословіть нас з Іваном. Ви дали мені життя, не забирайте в мене його, дайте жити так, як судила доля.

- Схаменися, доню! - тихо вимовила мати. А батько злісно відповів:

- Благословення від нас не діждетеся. Іди, хлопче, туди, звідки прийшов.

Той повернувся до дверей. А батько накинувся на дочку:

- То це я старався все життя, щоб у наших хоромах жив якийсь злидень? Не бути цьому ніколи!

- Тоді прощавайте, тату! Мені вашого нічого не треба, - крикнула Марина й вибігла за Іваном.

- Іди, - зопалу закричав Андрій. - І додому не повертайся. Чи то в таку пору ті слова були сказані, але Марина дійсно додому вже не повернулась. I не повернеться ніколи. Бо через декілька хвилин вбігла в хату сусідка зі страшною звісткою, що їхню доньку з якимось хлопцем за рогом будинку збила машина, яка мчала на великій швидкості. Не могли повірити в те Андрій з Марією. Вибігла на вулицю - і жахнулася: їхня донечка, єдина кровинка, лежала в калюжі крові в обіймах свого коханого. Хтозна, може, вони прощалися, бо розуміли, що не бути їм разом, але Бог з’єднав їхні серця навіки.

То була трагедія, якої могло й не статися. Замість гуч-ного весілля проводжали Андрій з Марією донечку на кладовище. Усі витрати за похорон взяли на себе. Хоронили їх з Іваном разом. Лежали в домовинах обоє - молоді, вродливі. Марина у весільній сукні та фаті, Іван - у чорному костюмі, ніби збиралися під вінець. Несли їх на руках однокласники. Поперед процесії хрещені батьки несли два гарно оздоблених короваї, яких не судилося розділити за весільним столом - їх роздавали на кладовищі. Плакали, ридали над дітьми матері, які вже не назвуть одна одну свахою.

- Ой, мамо, мамочко, - зверталась у плачу Марія до покійної матері. - Ти ж просила мене, щоб не ставала на дорозі доньці, а я не послухала тебе. Нагнівалась на мене за це Маринка й пішла назавжди до тебе, бо ви так любили одна одну. Ти хотіла знати, мамо, з ким твоя внучка буде, мріяла погуляти в неї на весіллі. Тепер ти все бачиш, бо Маринка вже біля тебе зі своїм судженим. Благослови їх, мамочко, на тому світі, бо я тут цього не зробила. Прийми їх у вічні обійми, оберігай.

Марія враз затихла, в очах потемніло. Вона знепритомніла. Як закопували дітей, не бачила, бо її відвезли до лікарні. До тями прийшла, а от зір після виплаканих сліз повністю не повернувся, дивилася на світ, ніби крізь туман. “Та й навіщо мені той зір”, - думала вона. Їй і так не хотілося дивитися ні на кого.

Картали себе Андрій з Марією, що не прислухались до серця єдиної доньки. Навіщо втручалися в її долю, адже вона була в неї своя. I багатство та гроші не повернуть її вже назад. Чому вони так пізно прозріли?

18.08.2011Володимир ПІНЧУК


Переглядів: 249

Версія для друку

Коментарі (0):


Система Orphus
<<- Попередня статтяНаступна стаття - >>

Додайте коментар:

защитный код

Анонсовані статті свіжого № 951 від 15.02.2020p.
¤ 
На ХІІ відкритому турнірі з плавання спортсмени з Рівненщини вибороли «золото» та «срібло»

На ХІІ відкритому турнірі з плавання спортсмени з Рівненщини вибороли «золото» та «срібло»

Вихідними у місті Слов’янськ Донецької області відбувся ХІІ відкритий турнір з плавання серед дітей з інвалідністю (вади зору, слуху та ураження опорно-рухового апарату). Змагання відбувалися в рамках програми «Повір у себе»....

¤ 
Рівненська легкоатлетка виборола золото на юніорському чемпіонаті

Рівненська легкоатлетка виборола золото на юніорському чемпіонаті

Світлана Жульжик виграла змагання з бігу на 800 метрів і встановила рекорд на міжнародних змаганнях (2.07,51 хв)....

¤ 
Не все гаразд: Мілла Йовович розповіла про хворобу новонародженої дочки

Не все гаразд: Мілла Йовович розповіла про хворобу новонародженої дочки

Не встигли всі обговорити новину про те, що Мілла Йовович втретє стала мамою, як актриса опублікувала сумну інформацію....

¤ 
Андрій Данилко пояснив, чому він постійно ходить в кепці

Андрій Данилко пояснив, чому він постійно ходить в кепці

Образ Андрія одноманітний. Виняток становлять лише яскраві вбрання Вєрки Сердючки....

¤ 
Як виростити мікрозелень в домашніх умовах за кілька днів

Як виростити мікрозелень в домашніх умовах за кілька днів

У зимово-весняну пору, коли організму бракує вітамінів, на порятунок може прийти мікрозелень....

¤ 
На Сарненщині пошкодили понтонний міст

На Сарненщині пошкодили понтонний міст

Шостого лютого із вікна рейсового автобуса пасажирка побачила, як вантажний автомобіль їхав по понтонному мосту, що у селі Ремчиці. Жінка одразу зателефонувала до поліції....





Найпопулярніші 15 статей:

1. Розшифровка аналізу крові: [841] (1454)
2. Авокадо - це фрукт чи овоч? [318] (1038)
3. Усюди коти й грибки [369] (870)
4. 8-10 червня у Радивилові відбудеться Всеукраїнський фестиваль-конкурс козацької пісні “Встань, козацька славо! Засвіти знамена!” [295] (846)
5. Як модернізувати «Рівнеоблводоканал»? [774] (843)
6. Обманливі вихиляси стегнами [384] (836)
7. Melanotan 2 поможет восстановить мужскую силу [782] (826)
8. МФК “КАРДИНАЛ-РІВНЕ” - У ФІНАЛІ [613] (824)
9. “Ремб” робить усе, як треба, і навіть краще! [337] (823)
10. Комп’ютерних талантів у нас багато! Буде ще більше! [427] (808)
11. Колоновидні яблуні. [777] (804)
12. Вертикальна трансмісія [427] (787)
13. Реінкарнація берези

[257] (782)
14. »Дякуємо Вам за те, що ви існуєте!» [257] (778)
15. Огірки з м’ятою і базиліком [881] (774)

ТОП-15 свіжого номера:

1. “Кардинал-Рівне” програє у Києві і припиняє боротьбу за кубок (206)
2. Щоб посуд заблищав (205)
3. Зустріч з чемпіонами світу 1-st ISF WORLD COOL GAMES (205)
4. Андрій Данилко пояснив, чому він постійно ходить в кепці (204)
5. Цікаві факти про відомі фільми (203)
6. Горілка у побуті. 20 незвичних способів використання (200)
7. Сусідка його друга (199)
8. У Рівному презентували проєкт розвитку міського простору Рівного з урахуванням людей з інвалідністю (199)
9. Не все гаразд: Мілла Йовович розповіла про хворобу новонародженої дочки (199)
10. У Рівному відбувся перший етап дитячого Кубка Рівненщини з шахів (198)
11. Були брат і сестра… (198)
12. Рівненська легкоатлетка виборола золото на юніорському чемпіонаті (197)
13. У Рівному відбувся олімпій­ський годинний заплив (197)
14. Як виростити мікрозелень в домашніх умовах за кілька днів (196)
15. На Сарненщині пошкодили понтонний міст (196)




 Партнери 
 
Рекламная газета "Об`ява" Перший інформаційний канал Украина онлайн
Google+
 Газета 
 

Реклама в газеті | Лист редакторові | Експорт | RSS | Передплата газети

Про нас | Відгуки | Разсилка | Реклама на сайті| Реклама в газеті

© 2001-2018 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(0362) 62-31-31, (098)0565477. Всi права збережено.


 Інформація 
 
Головний редактор - Конєв В.Л.,
тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477

Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється

Наші сайти:
Об'ява
Pika.rv.ua
IРА Ракурс