Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №553 від 23.05.2012p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
Додати у "Закладки"

Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"


  Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"


  ¤ Ракурс подій

  ¤ Ракурс політики

  ¤ Ракурс економiки

  ¤ Ракурс здоров'я

  ¤ Ракурс культури і освіти

  ¤ Ракурс спорту

  ¤ Ракурс кримінальний

  ¤ Ракурс житейський

  ¤ Ракурс інтимний

  ¤ Ракурс мандрівника

  ¤ Ракурс незвичайного

  ¤ Ракурс добрих порад

  ¤ Ракурс розваг


Пошук

RSS
Архів «РР»:
Травень 2020p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
    1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30
Червень 2020p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30

Новини Рівне

#Чоловіча сповідь

СЕРЦЕ НЕ ОБДУРИШ

Життя-буття… У кожного воно своє. Але разом складає той “людський світ”, в якому вчорашнє стає прийдешнім, сьогодення визріває в майбутнє, усталене переходить у тимчасове, а дивне, просто стає реальністю. Усе, як стверджував Геракліт, тече, все змінюється… Саме ці зміни і викликають незвичне тлумачення таких життєвих перегонів. А й справді, як витлумачити ось таку життєву історію? Що це? Багатошлюбність, сором чи порядність?

Чому саме таке запитання виникло сьогодні? І чи, справді, воно варте нашої уваги та розгляду? Але у житті таке зустрілося і, що дивно, захопило нас зненацька, без відповіді.

Щось змінилося у самій сутності сімейного життя, міць і встановлені здавна норми, порядок якого сьогодні руйнує “якась” невидима сила. Хто? А чи ж не ми самі?

Наша історія - це ще одне запитання без відповіді. А можливо, ви, шановні читачі, долучитесь, допоможете розсудити, бо учасникові цих подій уже несила нести спокуту наодинці із собою.

Дві дружини

Літо об’єднувало теплим подихом природу й людей. Потягнулися всі до парку, саду, водоймищ, узлісся… У місті це зробити важче та все ж і я подалася до нашого гідропарку. Хотілося побути з природою наодинці, а вийшло якраз навпаки - стала слухачем дивної історії чоловічої долі.

Задивившись на водне плесо, не одразу помітила, що на лавочці вже не сама. Сорокарічного віку, так здалося, присів поряд чоловік. Якось невпевнено йому сиділося, мабуть, розумів, що я прагну самотності. Я, а не він. Бо ж за кілька хвилин обізвався, сповідуючи свою долю.

- Ось щойно попрощався з дітьми, та чомусь це робити все стає важче і важче, - до мене чи сам до себе промовив. Таки до мене, бо у словах відчувалося, що до себе так він уже не раз озивався. Тому я мовчки приготувалася слухати.

- Я вчитель, працюю і живу недалеко в містечку, - продовжував розповідати, зрозумівши, що є слухач. - Але щонеділі приїжджаю сюди до дітей, поки вони навчаються у школі, а на літо забираю всіх на природу. Хочете спитати: чому не разом? Так, - сам для себе ствердив чоловік, - вийшло. Я там, а вони тут. Отак і живемо від зустрічі до зустрічі.

Хотілося дещо допитати, та стрималася, промовчала. Розуміла - це сповідь.

- Ми, молоді вчителі, одружившись, приїхали до села, а згодом до містечка. Життя помаленьку налагоджувалося. Цікава робота у дружини (вона біолог), перспектива у мене як фізика. Та й обійстя наше “ладніло”. Що ще потрібно для людини? Звичайно, чекали дітей. Це чекання ставало все довшим, і, здавалося, тепер стало сенсом нашого життя. Діти були поруч щоденно, на уроках, приходили на додаткові заняття додому, ставали майже рідні, але були все ж чиїмись. Вони поверталися до своїх батьків, а ми з дружиною знову залишалися самотні. Це ставало нестерпним. Успішна робота, матеріальний добробут… і величезне бажання мати своїх дітей. Бажання, яке поступово переходило в печаль, а потім стало нашим пекучим болем.

Настя, так звуть мою дружину, здалася першою. Якось, присівши до столу, промовила:

- Андрію, я тебе відпускаю. Бачу, ти без дітей не зможеш. Будуй поки ще молодший нову сім’ю.

- Не хочеться повторювати нашу розмову, вона була не з легких. Та і я, напевно, лицемірив, коли втішав дружину, обіцяючи бути завжди поруч, хай як там буде. Бо, через кілька тижнів таки поїхав у місто шукати роботу й притулок. Що мене вело, не знаю, та опиратися вже не міг. Просто пішов працювати ремонтником на завод, став жити в гуртожитку. Видно, на той час, це великого значення не мало. Спитаєте, чи тішився я від такого життя? Ні! Щось зупинило мене, ніби вичікувало, чогось дожидалося, а я монотонно відбував дні за днями. Єдине, що турбувало мою душу, - це совість. Таки вона в людини є, бо ж пік вогнем мій вчинок, десь глибоко у мені, а вирвати це відчуття не вдавалося.

Такого розгубленого, невизначеного і підібрала мене молоденька диспетчер нашого заводу. Ніби чемоданчика, зібрала й понесла, ні, звичайно, повела. Притулився я до неї і якось полегшало мені на душі. Згадував все рідше Настю, вмовляючи себе, що за її ж волею пішов.

Та хвилина рішуча все ж настала. Варя, так звуть мою нову дружину, мала народжувати. Я поїхав до Насті, аби отримати розлучення для узаконення нового шлюбу. Чи підберу я слова, щоб передати ту величезну, вселенську печаль, яка лилася з очей моєї Насті. Вона любила мене такого підлого, і любов її просилася до мого серця. Хіба ж я міг сказати щось? Не зміг! Отак погостювавши трохи, приїхав назад у місто. Але з того часу я розділив себе надвоє. І одна часточка мене залишилася там, біля покинутої Насті. Зранена душа не змогла сховати мого болю. Кажуть, жінку не обдуриш. Так сказала і Варя. А ще додала:

- Повертайся. Ти не вибрав, котра з нас буде жити з тобою. Їдь до дружини, можливо, і я зумію якось влаштувати своє життя.

Суворо так сказала, як відрізала. І валізку з моїм невеликим вжитком виставила. Заперечити я не мав чим. Бачив себе йолопом, який і сам не знає, чого хоче. “Втікав” назад до хатнього Настусиного спокою чомусь, тоді не знав чому, із полегшенням. Тепер знаю. Можливі труднощі лякали, а там уже був спокій і постійність. Якби не мої жінки, так би і жив я “боягузом”.

Настя зустріла зі сльозами радості. Притулилася до плеча і сказала:

- Я тепер тебе нікому не віддам, бо, здається, вмирала щоденно без тебе. Розкажи, Андрійку, як ти жив у місті.

А я гладив дружину і, мабуть, чи не вперше дорослим, тихенько скімлив - плакав, боячись її налякати. Ніч довга, слово за словом і випитала Настя про мої “міські походеньки”. Не передати скільки сліз вилила жінка в подушку тієї ночі! Я ще тоді поклявся сам собі, що не покину її ніколи. Але на ранок і вона зібрала назад мою валізу.

- Їдь! Там буде твоя дитина, ти їм потрібний більше. Цього не зміг уже витримати і я.

Зірвався на себе, на всіх. Виніс валізу аж у льох і верескнув:

- Та я вам, що - чемодан!? Зібрали й виставили. Я теж жива людина. І люблю вас обох! Нікуди не поїду. Ні, поїду світ за очі, - галасував я. А от для кого. Думаю тепер, що для себе ж самого.

- Добре! Я готова любити. А ти зможеш жити, коли твоя дитина ростиме без батька?

Зможеш? Ото ж і думай!

Я промовчав. Думав. Повернувся у школу, вчителювати. Це знову була втеча. А душа моя так, як і колись вичікувала чогось. Усе ніби притихло, вгамувалося. Та через місяць приїхала сестра Варі, знайшла, де живемо, зайшла у хату і повідомила:

- У тебе донечка, як будеш жити? Варя потребує допомоги. Будеш допомагати?

- Будемо! - За двох відповіла Настя. - Можемо сюди забрати, або ж Андрій у місто поїде.

Моя рідненька дружинонька вирішила за мене, боячись, що я знову спасую. Того пам’ятного дня я став батьком і одночасно чоловіком для двох жінок. Настя збирала торбину “з сільською підмогою”, а я щосуботи віз її у місто до Варі і маленької Світланки. Варя визнала рішення Насті, приймала мене і подарунки. А в понеділок раненько я вибирався з теплої квартири і поспішав у дорогу, щоб не запізнитися на уроки. Так ми жили до тепла. А на літо забрали Варю з дитиною до себе. Жінки подружилися. І я, дивлячись на них, радів своєму щастю. Хата щебетала сміхом і дитячим лепетанням. Подвійна ноша ще не гнула мене донизу, я радів такому укладу у своєму житті і дякував своїм жінкам за мужність і мудрість.

Дочка росла. А жінки (у будні Настя, а у вихідні дні Варя) тулилися до мого плеча і я не зважувався когось із них відштовхнути та й не бажав. Я любив їх обох. Найважче було влітку, коли ми були всі поруч. Ділити почуття почергово в присутності жінок - це вже і мені було понад силу. І я знайшов вихід. Почав їздити на літні “заробітки”. І, до речі, саме так зміг купити для Варі і дитини квартиру й місті. Ось тут недалечко. Тим паче, що сім’я моя зросла, прибавився ще один маленький член сім’ї - син Олежка. Ото і приїжджаю до них тепер щовихідного. Діти підростають, проблем більшає, частіше доводиться затримуватися в місті. Але все ж повертаюся до Насті. І хоча вона, збираючи мене в наступну дорогу, вмовляє залишатися з дітьми назовсім, я бачу як непомітно змахує скупу жіночу сльозу, проводжає за ворота довгим, теплим, ніжним поглядом. Ні, покинути її не можу. Як без неї? Адже нам так добре сидіти удвох інколи в надвечір’ї, просто перебалакувати новини, а то й мовчати. Та чи зможу це пояснити дітям. А діти, проводжаючи в дорогу, завжди запитують: чи приїду на вихідні, зазираючи в очі, все допитуються: чи ж зможу. Я ж пригортаю їх до грудей і твердо обіцяю приїхати. Хіба ж може бути інакше? Усе хвилююся: чи потім зрозуміють діти і простять, адже їх я так і не узаконив на право батьківства. Хоч би опіку можна було якось оформити…

Він запитував себе чи мене, не знаю. Я відповіла, а чи запитала.

- Любов, турбота, співпереживання їм ваші потрібні. Ваша душа, серце. Це нічим не заміниш, не узакониш.

- Справді! Ви мене теж не засуджуєте?

- Я, ні. Судити вас можуть тільки вони: діти і дружини. Адже, це вони щоденно важать мірку вашої вини і несуть, як бачу, її гідно.

А що ви, шановні читачі, скажете? Що це?

Багатошлюбність витикає свої пагони і соромить себе людина, а чи..?

23.05.2012Тетяна ЛУКІВСЬКА


Переглядів: 31

Версія для друку

Коментарі (1):


Михайло Дроздыв: Шо це таке?Я таксама багаташлюбны и ничога маю прыдатак и не соромлюся себе

Система Orphus
<<- Попередня статтяНаступна стаття - >>

Додайте коментар:

защитный код

Анонсовані статті свіжого № 966 від 28.05.2020p.
¤ 
Абрикосові кісточки – це безцінний скарб

Абрикосові кісточки – це безцінний скарб

Солодкі, пахучі плоди, якими всi ми любимо ласувати, не просто смачнi. Вони надзвичайно корисні, причому – до самої кісточки. В ароматних зернятах є речовина, яка здатна і кашель вилікувати, і дepматит. Саме абрикосову олію колись оцінювали за вагою золота....

¤ 
Зіткнення легковика та тролейбуса: є травмовані

Зіткнення легковика та тролейбуса: є травмовані

Дорожньо-транспортна пригода сталася 24 травня близько 14 години на перехресті вулиць Соборна-Корольова обласного центру....

¤ 

Побив до смерті свого роботодавця

Судове засідання щодо обрання запобіжного заходу 37-річному жителю села Морочне Зарічненського району, який до смерті побив свого роботодавця, відбулося 25 травня....

¤ 
На Здолбунівщині малолітні познущались над могилою

На Здолбунівщині малолітні познущались над могилою

Повідомлення, що на кладовищі у селі Здовбиця невідомі осквернили могили, до поліції надійшло 25 травня о 10-тій годині....

¤ 
Все про індексацію пенсій у 2020-му

Все про індексацію пенсій у 2020-му

У березні Президент Володимир Зеленський пообіцяв індексацію пенсій для літніх людей. На початок травня уряд перерахував виплати для майже 10 мільйонів пенсіонерів, і більше ніж 8 мільйонів – отримали надбавки. Наскільки зросли пенсії та хто отримав доплати, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю....

¤ 
Недофінансування закладів медицини Рівненщини цьогоріч становить 540 млн.грн.

Недофінансування закладів медицини Рівненщини цьогоріч становить 540 млн.грн.

Питання фінансової підтримки низки комунальних підприємств та закладів охорони здоров’я Рівненської області розглянули депутати постійної комісії обласної ради з питань будівництва та розвитку інфраструктури на своєму засіданні за участю першого заступника голови ради Сергія Свисталюка. Відповідну обласну програму заплановано винести на розгляд найближчої сесії, яка має відбутися 5 червня....





Найпопулярніші статті:

• Про здобутки Рівненщини - у річницю президенства Володимира Зеленського [965] (698)
• Бюджет і ми… [965] (697)
• Коли відкриються рівненські садочки? [965] (695)
• Аудитори Рівненщини з початку року попередили порушень за процедурою закупівель на понад 72 млн грн [965] (694)
• Масштабна спецоперація на Рівненщині: викрили мережу «реабілітаційних центрів» [965] (692)
• У Здолбунові підпалили авто підприємця [965] (685)
• Рівнян запрошують на дитячий кінофестиваль «Children Kinofest» онлайн [965] (684)
• Що робити, якщо дитину покусали комарі [965] (675)
• Живи до ста! [965] (640)
• Чому не варто кип’ятити воду двічі [964] (571)
• Щоб овочі в холодильнику були тривалий час свіжими, помістіть туди звичайну губку [964] (537)
• «Перевірка» на коронавірус коштувала пенсіонерам понад 10 тисяч гривень [964] (531)
• 4 способи, як перевірити масло на натуральність [964] (526)
• Пиріг з зеленою цибулею [964] (521)
• У Сергія Притули вкрали взуття в поїзді: як викручувався ведучий [964] (518)
• ЗНО під час карантину: як складати? [964] (508)
• Гостра бюджетна пандемія… [964] (502)
• 5 хитрощів, як правильно використовувати фольгу [964] (501)

ТОП-15 свіжого номера:

• Дичавіємо… (112)
• Абрикосові кісточки – це безцінний скарб (110)
• Недофінансування закладів медицини Рівненщини цьогоріч становить 540 млн.грн. (109)
• Зіткнення легковика та тролейбуса: є травмовані (108)
• Все про індексацію пенсій у 2020-му (108)
• Побив до смерті свого роботодавця (107)
• На Здолбунівщині малолітні познущались над могилою (103)
• На Острожчині в ДТП травмувалося двоє осіб (96)
• Деменція не приходить раптово (86)
• «Золото Діви Марії» (85)
• Дмитро Комаров розкрив кількість вишиванок, які подарував жителям екзотичних країн (82)
• Ванночки для ніг з м’ятою і льоном (82)
• Сергій Притула зізнався, що орден, яким нагородив Зеленський, йому так і не вручили (81)
• Сильвестр Сталлоне терміново продає свій особняк (80)
• Як отримати гарний врожай солодкого перцю (76)


 Партнери 
 
Рекламная газета "Об`ява" Перший інформаційний канал Інтерес
 Газета 
 

Реклама в газеті | Лист редакторові | Експорт | RSS | Передплата газети

Про нас | Відгуки | Разсилка | Реклама на сайті| Реклама в газеті

© 2001-2018 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(0362) 62-31-31, (098)0565477. Всi права збережено.


 Інформація 
 
Головний редактор - Конєв В.Л.,
тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477

Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється

Наші сайти:
Об'ява
Pika.rv.ua
IРА Ракурс