Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №553 від 23.05.2012p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
Додати у "Закладки"

Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"


  Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"


  ¤ Ракурс подій

  ¤ Ракурс політики

  ¤ Ракурс економiки

  ¤ Ракурс здоров'я

  ¤ Ракурс культури і освіти

  ¤ Ракурс спорту

  ¤ Ракурс кримінальний

  ¤ Ракурс житейський

  ¤ Ракурс інтимний

  ¤ Ракурс мандрівника

  ¤ Ракурс незвичайного

  ¤ Ракурс добрих порад

  ¤ Ракурс розваг


Пошук

RSS
Архів «РР»:
Грудень 2020p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
Січень 2021p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
    1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Новини Рівне

#Чоловіча сповідь

СЕРЦЕ НЕ ОБДУРИШ

Життя-буття… У кожного воно своє. Але разом складає той “людський світ”, в якому вчорашнє стає прийдешнім, сьогодення визріває в майбутнє, усталене переходить у тимчасове, а дивне, просто стає реальністю. Усе, як стверджував Геракліт, тече, все змінюється… Саме ці зміни і викликають незвичне тлумачення таких життєвих перегонів. А й справді, як витлумачити ось таку життєву історію? Що це? Багатошлюбність, сором чи порядність?

Чому саме таке запитання виникло сьогодні? І чи, справді, воно варте нашої уваги та розгляду? Але у житті таке зустрілося і, що дивно, захопило нас зненацька, без відповіді.

Щось змінилося у самій сутності сімейного життя, міць і встановлені здавна норми, порядок якого сьогодні руйнує “якась” невидима сила. Хто? А чи ж не ми самі?

Наша історія - це ще одне запитання без відповіді. А можливо, ви, шановні читачі, долучитесь, допоможете розсудити, бо учасникові цих подій уже несила нести спокуту наодинці із собою.

Дві дружини

Літо об’єднувало теплим подихом природу й людей. Потягнулися всі до парку, саду, водоймищ, узлісся… У місті це зробити важче та все ж і я подалася до нашого гідропарку. Хотілося побути з природою наодинці, а вийшло якраз навпаки - стала слухачем дивної історії чоловічої долі.

Задивившись на водне плесо, не одразу помітила, що на лавочці вже не сама. Сорокарічного віку, так здалося, присів поряд чоловік. Якось невпевнено йому сиділося, мабуть, розумів, що я прагну самотності. Я, а не він. Бо ж за кілька хвилин обізвався, сповідуючи свою долю.

- Ось щойно попрощався з дітьми, та чомусь це робити все стає важче і важче, - до мене чи сам до себе промовив. Таки до мене, бо у словах відчувалося, що до себе так він уже не раз озивався. Тому я мовчки приготувалася слухати.

- Я вчитель, працюю і живу недалеко в містечку, - продовжував розповідати, зрозумівши, що є слухач. - Але щонеділі приїжджаю сюди до дітей, поки вони навчаються у школі, а на літо забираю всіх на природу. Хочете спитати: чому не разом? Так, - сам для себе ствердив чоловік, - вийшло. Я там, а вони тут. Отак і живемо від зустрічі до зустрічі.

Хотілося дещо допитати, та стрималася, промовчала. Розуміла - це сповідь.

- Ми, молоді вчителі, одружившись, приїхали до села, а згодом до містечка. Життя помаленьку налагоджувалося. Цікава робота у дружини (вона біолог), перспектива у мене як фізика. Та й обійстя наше “ладніло”. Що ще потрібно для людини? Звичайно, чекали дітей. Це чекання ставало все довшим, і, здавалося, тепер стало сенсом нашого життя. Діти були поруч щоденно, на уроках, приходили на додаткові заняття додому, ставали майже рідні, але були все ж чиїмись. Вони поверталися до своїх батьків, а ми з дружиною знову залишалися самотні. Це ставало нестерпним. Успішна робота, матеріальний добробут… і величезне бажання мати своїх дітей. Бажання, яке поступово переходило в печаль, а потім стало нашим пекучим болем.

Настя, так звуть мою дружину, здалася першою. Якось, присівши до столу, промовила:

- Андрію, я тебе відпускаю. Бачу, ти без дітей не зможеш. Будуй поки ще молодший нову сім’ю.

- Не хочеться повторювати нашу розмову, вона була не з легких. Та і я, напевно, лицемірив, коли втішав дружину, обіцяючи бути завжди поруч, хай як там буде. Бо, через кілька тижнів таки поїхав у місто шукати роботу й притулок. Що мене вело, не знаю, та опиратися вже не міг. Просто пішов працювати ремонтником на завод, став жити в гуртожитку. Видно, на той час, це великого значення не мало. Спитаєте, чи тішився я від такого життя? Ні! Щось зупинило мене, ніби вичікувало, чогось дожидалося, а я монотонно відбував дні за днями. Єдине, що турбувало мою душу, - це совість. Таки вона в людини є, бо ж пік вогнем мій вчинок, десь глибоко у мені, а вирвати це відчуття не вдавалося.

Такого розгубленого, невизначеного і підібрала мене молоденька диспетчер нашого заводу. Ніби чемоданчика, зібрала й понесла, ні, звичайно, повела. Притулився я до неї і якось полегшало мені на душі. Згадував все рідше Настю, вмовляючи себе, що за її ж волею пішов.

Та хвилина рішуча все ж настала. Варя, так звуть мою нову дружину, мала народжувати. Я поїхав до Насті, аби отримати розлучення для узаконення нового шлюбу. Чи підберу я слова, щоб передати ту величезну, вселенську печаль, яка лилася з очей моєї Насті. Вона любила мене такого підлого, і любов її просилася до мого серця. Хіба ж я міг сказати щось? Не зміг! Отак погостювавши трохи, приїхав назад у місто. Але з того часу я розділив себе надвоє. І одна часточка мене залишилася там, біля покинутої Насті. Зранена душа не змогла сховати мого болю. Кажуть, жінку не обдуриш. Так сказала і Варя. А ще додала:

- Повертайся. Ти не вибрав, котра з нас буде жити з тобою. Їдь до дружини, можливо, і я зумію якось влаштувати своє життя.

Суворо так сказала, як відрізала. І валізку з моїм невеликим вжитком виставила. Заперечити я не мав чим. Бачив себе йолопом, який і сам не знає, чого хоче. “Втікав” назад до хатнього Настусиного спокою чомусь, тоді не знав чому, із полегшенням. Тепер знаю. Можливі труднощі лякали, а там уже був спокій і постійність. Якби не мої жінки, так би і жив я “боягузом”.

Настя зустріла зі сльозами радості. Притулилася до плеча і сказала:

- Я тепер тебе нікому не віддам, бо, здається, вмирала щоденно без тебе. Розкажи, Андрійку, як ти жив у місті.

А я гладив дружину і, мабуть, чи не вперше дорослим, тихенько скімлив - плакав, боячись її налякати. Ніч довга, слово за словом і випитала Настя про мої “міські походеньки”. Не передати скільки сліз вилила жінка в подушку тієї ночі! Я ще тоді поклявся сам собі, що не покину її ніколи. Але на ранок і вона зібрала назад мою валізу.

- Їдь! Там буде твоя дитина, ти їм потрібний більше. Цього не зміг уже витримати і я.

Зірвався на себе, на всіх. Виніс валізу аж у льох і верескнув:

- Та я вам, що - чемодан!? Зібрали й виставили. Я теж жива людина. І люблю вас обох! Нікуди не поїду. Ні, поїду світ за очі, - галасував я. А от для кого. Думаю тепер, що для себе ж самого.

- Добре! Я готова любити. А ти зможеш жити, коли твоя дитина ростиме без батька?

Зможеш? Ото ж і думай!

Я промовчав. Думав. Повернувся у школу, вчителювати. Це знову була втеча. А душа моя так, як і колись вичікувала чогось. Усе ніби притихло, вгамувалося. Та через місяць приїхала сестра Варі, знайшла, де живемо, зайшла у хату і повідомила:

- У тебе донечка, як будеш жити? Варя потребує допомоги. Будеш допомагати?

- Будемо! - За двох відповіла Настя. - Можемо сюди забрати, або ж Андрій у місто поїде.

Моя рідненька дружинонька вирішила за мене, боячись, що я знову спасую. Того пам’ятного дня я став батьком і одночасно чоловіком для двох жінок. Настя збирала торбину “з сільською підмогою”, а я щосуботи віз її у місто до Варі і маленької Світланки. Варя визнала рішення Насті, приймала мене і подарунки. А в понеділок раненько я вибирався з теплої квартири і поспішав у дорогу, щоб не запізнитися на уроки. Так ми жили до тепла. А на літо забрали Варю з дитиною до себе. Жінки подружилися. І я, дивлячись на них, радів своєму щастю. Хата щебетала сміхом і дитячим лепетанням. Подвійна ноша ще не гнула мене донизу, я радів такому укладу у своєму житті і дякував своїм жінкам за мужність і мудрість.

Дочка росла. А жінки (у будні Настя, а у вихідні дні Варя) тулилися до мого плеча і я не зважувався когось із них відштовхнути та й не бажав. Я любив їх обох. Найважче було влітку, коли ми були всі поруч. Ділити почуття почергово в присутності жінок - це вже і мені було понад силу. І я знайшов вихід. Почав їздити на літні “заробітки”. І, до речі, саме так зміг купити для Варі і дитини квартиру й місті. Ось тут недалечко. Тим паче, що сім’я моя зросла, прибавився ще один маленький член сім’ї - син Олежка. Ото і приїжджаю до них тепер щовихідного. Діти підростають, проблем більшає, частіше доводиться затримуватися в місті. Але все ж повертаюся до Насті. І хоча вона, збираючи мене в наступну дорогу, вмовляє залишатися з дітьми назовсім, я бачу як непомітно змахує скупу жіночу сльозу, проводжає за ворота довгим, теплим, ніжним поглядом. Ні, покинути її не можу. Як без неї? Адже нам так добре сидіти удвох інколи в надвечір’ї, просто перебалакувати новини, а то й мовчати. Та чи зможу це пояснити дітям. А діти, проводжаючи в дорогу, завжди запитують: чи приїду на вихідні, зазираючи в очі, все допитуються: чи ж зможу. Я ж пригортаю їх до грудей і твердо обіцяю приїхати. Хіба ж може бути інакше? Усе хвилююся: чи потім зрозуміють діти і простять, адже їх я так і не узаконив на право батьківства. Хоч би опіку можна було якось оформити…

Він запитував себе чи мене, не знаю. Я відповіла, а чи запитала.

- Любов, турбота, співпереживання їм ваші потрібні. Ваша душа, серце. Це нічим не заміниш, не узакониш.

- Справді! Ви мене теж не засуджуєте?

- Я, ні. Судити вас можуть тільки вони: діти і дружини. Адже, це вони щоденно важать мірку вашої вини і несуть, як бачу, її гідно.

А що ви, шановні читачі, скажете? Що це?

Багатошлюбність витикає свої пагони і соромить себе людина, а чи..?

23.05.2012Тетяна ЛУКІВСЬКА


Переглядів: 372

Версія для друку

Коментарі (1):


Михайло Дроздыв: Шо це таке?Я таксама багаташлюбны и ничога маю прыдатак и не соромлюся себе

Система Orphus

Додайте коментар:

защитный код

Анонсовані статті свіжого № 998 від 14.01.2021p.
¤ 
Стрілянина у Рівному

Стрілянина у Рівному

Внаслідок конфлікту між трьома рівнянами, який виник дев’ятого січня, травми отримали двоє чоловіків. За фактом хуліганства триває досудове розслідування....

¤ 
Рівні можливості у догляді за дитиною. Головне в новому законі про декрет

Рівні можливості у догляді за дитиною. Головне в новому законі про декрет

Тато у декреті – велика рідкість в Україні. За статистикою, лише 3-4?% від усіх декретних відпусток оформлюють на чоловіків, і на це є чимало причин. Найперше в Україні досить сильні стереотипи про гендерні ролі «тата-годувальника» і «маму-берегиню», тому не кожен чоловік погодиться залишитись вдома. Такої ж думки чимало роботодавців, які не завжди готові із розумінням поставитись до бажання батька піти у декрет. Не краща ситуація і на законодавчому рівні, адже досі право на відпустку для догляду за дитиною закріплене за матір’ю і не передбачене окремо для тата. Змінити ситуацію покликаний новий закон про декретні відпустки, який вже пройшов перше читання у парламенті. Деталі з’ясовували наші експерти....

¤ 
Нові правила роботи «швидкої допомоги»: що змінилося?

Нові правила роботи «швидкої допомоги»: що змінилося?

З 1 січня 2021 року «швидка допомога» в Україні працює за новими правилами....





Найпопулярніші статті:

• Як позбутися шпори на п’яті [850] (3963)
• Розшифровка аналізу крові: [841] (3639)
• Масштабна спецоперація на Рівненщині: викрили мережу «реабілітаційних центрів» [965] (3022)
• Бюджет і ми… [965] (3013)
• Що робити, якщо дитину покусали комарі [965] (2995)
• Рівнян запрошують на дитячий кінофестиваль «Children Kinofest» онлайн [965] (2990)
• Коли відкриються рівненські садочки? [965] (2988)
• Допомога під час карантину [967] (2952)
• У Здолбунові підпалили авто підприємця [965] (2880)
• Аудитори Рівненщини з початку року попередили порушень за процедурою закупівель на понад 72 млн грн [965] (2878)
• Чому не варто кип’ятити воду двічі [964] (2873)
• Про здобутки Рівненщини - у річницю президенства Володимира Зеленського [965] (2859)
• Живи до ста! [965] (2791)
• 4 способи, як перевірити масло на натуральність [964] (2725)
• ЗНО під час карантину: як складати? [964] (2706)
• У Сергія Притули вкрали взуття в поїзді: як викручувався ведучий [964] (2676)
• Щоб овочі в холодильнику були тривалий час свіжими, помістіть туди звичайну губку [964] (2639)
• «Перевірка» на коронавірус коштувала пенсіонерам понад 10 тисяч гривень [964] (2479)

ТОП-15 свіжого номера:

• Кілька порад, як доглядати за кухонними ножами (118)
• Грибок у домі: як вивести і що робити, що більше не з’являвся (115)
• Основні характеристики зручної ковдри (113)
• Новорічний «подаруночок»… (107)
• Кімнатні рослини, які не тільки прикрашають квартиру, але й притягують удачу (105)
• Рівні можливості у догляді за дитиною. Головне в новому законі про декрет (103)
• Стрілянина у Рівному (102)
• Нові правила роботи «швидкої допомоги»: що змінилося? (102)
• Як виростити ківі в домашніх умовах (100)
• Зефір на сухому білку швидкої стабілізації (100)
• Як визначити кислотність ґрунту на вашій ділянці (99)
• Авто злетіло у кювет: водій загинув (94)
• Що треба знати про «постковідний синдром» (86)
• Якщо хрустять суглоби (86)
• Чим загрожує дефіцит вітаміну B12 (85)


 Партнери 
 
Рекламная газета "Об`ява" Перший інформаційний канал Інтерес .
 Газета 
 

Реклама в газеті | Лист редакторові | Експорт | RSS | Передплата газети

Про нас | Відгуки | Розсилка | Реклама на сайті| Реклама в газеті

© 2001-2020 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(0362) 62-31-31, (098)0565477. Всi права збережено.


 Інформація 
 
Головний редактор - Конєв В.Л.,
тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477

Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється

Наші сайти:
Об'ява
Pika.rv.ua
IРА Ракурс