Коментар прихильниці »вільних» стосунків

Винаймали маленьку кімнатку. Після закінчення інституту отримали направлення в різні міста: дідусь - в Україну, бабуся - на Ставропілля. Але це не розлучило закоханих, як не розлучили їх сталінські табори, а пізніше - війна, зрадництво “товаришів”, репресії, - словом, повний набір “радощів життя”. Вони підтримували один одного у випробуваннях долі, разом побудували дім, виростили сина, діждалися онуків, а бабуся дожила й до правнуків.

Успадкувавши від бабусі твердий і незалежний характер, я не поспішала вийти заміж ані у 18, ані у 28 років. Двічі перебувала у незареєстрованому шлюбі, народила двох дівчаток. Не подавала з коханим заяви до РАГСу, не вінчалася у церкві, - і не шкодую про це. У мене не було пишної білої сукні та бучного весілля, але не було й принизливої процедури розлучення, з’ясування стосунків через суд та бійки через розподіл майна. Не вважаю себе розпусною жінкою, адже ніколи не шукала у коханні якогось зиску.

Мої розлучені подруги ридали, розповідаючи, як “цей козел забрав собі жіночу дублянку, обідрав кахлі у ванній і поділив навіть котушки з нитками”. А у мене все обійшлося тихо й мирно: ділити не було чого. У першому випадку повернулася до батьківського дому у тому ж, у чому й пішла. З другим “чоловіком” були прописані взагалі у різних місцях, разом проводили по кілька днів на тиждень, і так протягом п’яти років. Тому й розійшлися по домівках досить безболісно.

Діти залишилися зі мною, і зареєстровані на мене, мають моє прізвище, у обох свідоцтвах про народження ім’я батька записане з моїх слів. На аліменти не подавала, хоча мала на це право: досить було офіційно підтвердити батьківство, від якого, до речі, ніхто не відмовлявся.

З обома колишніми чоловіками (язик не повертається назвати їх “співмешканцями”) підтримую нормальні дружні стосунки, вони обидва допомагають мені і дітям, чим можуть. Та у житті розраховую перш за все на власні сили. Маю чудових друзів, престижну роботу. Не обділена увагою протилежної статі. Звичайно, коли бачу гарну юну пару, що виходить з церкви, милуюся їхньою красою, але не заздрю. Адже кохання в моєму житті було і є донині.

А як на Заході?

Цивільний шлюб народився в Нідерландах у XVI столітті. Люди різних віросповідань не могли повінчатися, і такі стосунки узаконювала влада. Сьогодні усе навпаки - не зареєстрований владою шлюб, навіть після вінчання, вважається цивільним.

На Заході “пробний” шлюб практикується давно і є навіть правовим. У Штатах, наприклад, жінка, яка опинилася в подібній ситуації, може подати позов про визнання співжиття шлюбом. Довівши факти тривалого спільного проживання, появи разом на людях, наявності статевих стосунків, вона отримує права законної дружини.

У Домініканській Республіці, якщо люди жили разом більше чотирьох років, вони мають право на спільне майно, як і одружені. А у Франції співмешканці можуть укласти пакт цивільної солідарності, у якому обумовлюються майнові відносини.