Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №244 від 15.06.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
Додати у "Закладки"

Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"

А що Ви скажете? Блог


  Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"


  ¤ Ракурс подій

  ¤ Ракурс політики

  ¤ Ракурс економiки

  ¤ Ракурс здоров'я

  ¤ Ракурс культури і освіти

  ¤ Ракурс спорту

  ¤ Ракурс кримінальний

  ¤ Ракурс житейський

  ¤ Ракурс інтимний

  ¤ Ракурс мандрівника

  ¤ Ракурс незвичайного

  ¤ Ракурс добрих порад

  ¤ Ракурс розваг


Пошук

RSS
Архів «РР»:
Березень 2019p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
    1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30
Квітень 2019p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30


#Заробітчани ми, заробітчани...

Я повернуся, Віто!

Я повернуся, Віто!

або Знову про пригоди українок у Італії

Вдруге вона приїхала додому через три з половиною роки. Красива, струнка, закохана. І не скажеш, що сорок п’ять недавно виповнилося. “Ах, який італієць мене кохає!..” - розповідала подругам. Мала на увазі, звичайно ж, Віто - господаря багатої садиби, у якого працювала ось уже скільки місяців. Тому що Бруно був просто приятелем - добрим, веселим, уважним, але… одруженим. А от Віто… У свої шістдесят - він чоловік на всі сто. І якщо візьме Тамару заміж - забезпечить на все життя.

- Ти пам’ятаєш нашу зустріч випускників через двадцять років після закінчення школи? – моя однокласниця Тамара Бручковська, здається, майже не змінилася. Така ж весела, привітна, жвава, якою була в школі (ми закінчували Здолбунівську школу число два, нині там гімназія).

- Звісно.

- Я була тоді в чорному, тому що саме поховала свого Колю. Любила його… Доньці Каті на той час уже виповнилося дев’ятнадцять, - вважай, доросла. От я і зважилася: поїду в Італію, на заробітки. Що мені тут було “ловити”?..

Хочу вдівця!

- Я їхала в Італію, добре все обміркувавши. Не те що деякі наші жіночки, які, потрапивши в сім’ю, гидують роботою. У мого Віто одна така була - три дні протрималася. Замість того, щоб доглядати його дев’яносторічну матір, вона цілими днями телевізор дивилася. Так, я розумію, що стару бабу глядіти - не цукор, але ж ти знала, на що йшла!.. Та й вона не така вже огидна. Спокійна, слухняна. Головне - не забувати вчасно міняти їй памперси. Я нагодую бабусю, покладу спати, а сама на велосипеді катаюся. Мій вільний час - дві години на день. А ще ж і вихідний! І їжа найкраща. Віто сам готував на нас трьох. Запитував мене завжди: “Що ми будемо їсти на обід?” А я відказувала: “Мені все добре. Що приготуєш, те й буде”.

- Щоб знайти таке місце, довелося мені добряче помучитися. Згадати лишень, як мене мало не покинули, залишивши в чужій країні напризволяще. Хто? Маша! Така ж, як ми, українка. Мову сяк-так вивчила, налагодила зв’язки з італійцями і “торгувала роботою”. Розміщала оголошення в газетах. Ми, коли приїхала до Італії, відразу їй сплатили по триста доларів. А вона за це мала нас “працевлаштувати”. Двох дівчат - молодих, симпатичних - відразу забрали працювати у кафе. Я ж була категорично проти таких варіантів. Знаю я цю схему: спершу “пройдеш” через хазяїна, а потім він тебе буде підкладати під усіх підряд. Кажу цій Маші: “Хочу тільки в сім’ю, і щоб чоловік був самотнім, удівець, наприклад. Не треба мені всіляких сцен ревнощів від їхніх жінок”. А такого варіанту відразу не було. Іншій моїй попутниці, Оксані, Маша роботу знайшла одразу - бабу одну після операції доглядати. А коли через два тижні стара померла, завезла мене в той же будинок зі словами: “Побудь тут до вечора, а ввечері і тебе влаштуємо”. Але ні того вечора, ні наступного Маша не з’явилася. Я у відчаї: куди подітися? Та й хазяїн обурюється: брав на роботу одну жінку, чому має годувати двох?.. Якби не зустрілася тоді мені жінка, що знала цю Машу, і не подзвонила їй та її напарникам та не пригрозила, що розкаже про їхню “діяльність” у поліції, то й не знаю, що зі мною сталося б. Вони, виявляється, таке часто робили з нашими: зберуть по триста доларів і покинуть у готелі. Телефони свої змінять - і шукай вітру в полі!..

А маму мою поховали

без мене...

- Отож, я врешті-решт опинилася в сім’ї. Випало мені доглядати хвору дівчину двадцяти трьох років. Вона від народження була несповна розуму та ще й не ходила. Тільки головою туди-сюди мотала. Поки була жива її мама, вона хоч одягалася: футболки там, спіднички. А після її смерті не давала себе вдягати. Сиділа цілий день, закутана в покривало. Бідненька!.. Я її так жаліла, що вона, мабуть, це відчула і навіть мамою стала називати. А Марко, батько її, побачивши це, вирішив мене нікуди не випускати, щоб не втратити. Бо вони до людей ставляться дуже прихильно - якщо полюблять. Мови я тоді не знала, от він і тримав мене зачиненою в хаті. До вікна підійду - показує, що поліція забере, бо документів не маю. А я стану за шторою і видивляюся кудись удалину. Думаю про своїх рідних - про донечку, про стареньку маму. Я ще не знала тоді, що навіть поховати її не зможу, що помре вона через три місяці після мого від’їзду…

- А неподалік від нашого будинку був парк. Я часто здалеку милувалася його красою, думала - от би погуляти там, подихати свіжим повітрям. І одна родичка Марка мене пожаліла та й завезла в той парк. А там, виявляється, було місце зустрічі наших жінок. Щосуботи вони туди сходилися поспілкуватися, розважитися. І “буси” з України туди приїжджали, можна було пошту забрати, передачу відправити. А ще туди приїздили багаті італійці, щоб вибрати собі когось для розваги. Дехто погоджувався, адже гроші гарні платили за це. Я ж так тішилася зустріччю з нашими, що не могла наговоритися. Пригадую, одна жінка з Тернопільщини, Ніна, розповідала про свою підопічну Кончету - як та її діставала “метеликами”: “Щойно ляжу спати, задрімаю, як чую крик: “Ніночка!” Я підхоплюся, біжу в спальню до Кончети, а вона говорить, що якийсь метелик залетів і не дає їй спати. Я пальцями вхоплю повітря, показую: “Оцей?” “Сі, сі”, - киває моя дурна. Я роблю вигляд, ніби викидаю метелика за вікно. І та засинає. А наступної ночі знову те саме”.

І все одно та К’яра на мене кричала

- Я потрапила спершу в місто Потенцію, що на Півдні Італії. Платили мені п’ятсот доларів на місяць. А на Півночі, як я дізналася потім, платили удвічі більше. От я і покинула того Марка та й поїхала на Північ. Влашувалася в Пармі. Велике, гарне місто. Тільки що мені з тієї краси, коли моя хазяйка, адвокатеса, життя мені не давала. Я доглядала дев’яностоп’ятирічну Розу - її тітку, яка її виростила. К’яра, так звали хазяйку, любила ту Розу понад усе. І ось, щойно піде на роботу, вже телефонує: “Що робить Роза?” Кажу, що спить. А та кричить у трубку: “Їй не можна спати, ввімкни телевізор, дай їй карти, розважай її, нехай активно чимось займається!” Ну а яка ж активність у такому віці?.. Так я потім навчилася: “Грається, кажу, ваша Роза, все в нормі”. А К’яра телефонувала щогодини, діставала мене тими дзвінками. Добре, що хоч попереджала: “Буду за п’ятнадцять хвилин”. Я кинуся до Рози, розворушу її, щоки розітру, “телик” увімкну - все, Роза не спить. А ще ж були коти і собака! К’яра не хотіла їх вигулювати, тому мені щодня доводилося їхні “купки” по хаті збирати. Мало мені того, що стара “накецає”… А потім сталося нещастя. Коли я пересаджувала Розу з візка на ліжко, щось хруснуло. Добре, що К’яра була поряд, а то б засудила мене, що ногу її Розі зламала. А так вона бачила, що я все робила, як завжди, обережно. Просто в тієї Рози вже місця живого не було, вся скріплена. Але все одно К’яра почала на мене кричати, битися в істериці. Стару забрали до лікарні, мені довелося три доби над нею сидіти, доглядати… Я була дуже налякана: “Що ця адвокатеса зі мною зробить?..” І при першій же можливості поїхала додому, геть. Але через якийсь час знову повернулася до Італії. Гроші ж бо, що їх заробила, швидко закінчилися.

Італійці наших жінок дуже люблять

- Наших там дуже багато. Всі знають одне про одного - як кому ведеться. Коли що - допомагаємо. У суботу зустрічаємося - покуримо, горілочки нашої вип’ємо, про життя побалакаємо. Благо, купити в наших же перевізників усе можна. Звісно, долі складаються по-різному. Мене, наприклад, подруги втішали: “Томко, твоя справжня робота ще попереду”. І я надіялася, терпіла. А багато хто не витримує. Скількох у психушку забрали після того доглядання!.. А ще був випадок, коли одна українка не витримала і стрибнула з восьмого поверху вниз. На смерть розбилася. Вийти заміж за італійця? Воно б то добре, тільки не спішать вони одружуватися. Навіть зі своїми італійками вони по десять-двадцять років можуть зустрічатися, і не одружуватися. Закони там дуже суворі по відношенню до чоловіків: у разі чого він має жінку і дитину повністю забезпечувати. А якщо буде доведена його зрада - втрачає все, що має. Все жінці лишає. А так вони дуже гарні й милі чоловіки. Через слово: “Аморе міо”. Щоб якийсь підняв на жінку руку, як це в нас буває? Та таке й уявити не можна. Українки, з молодших, буває, ризикнуть народити там дитя. Це, я б сказала, теж вихід. Тому що такій матері і пологи забезпечують безкоштовні, і кімнату дадуть, де жити, і допомогу державну. Але, звісно, все одно це важко, одній з дитиною на руках…

- А я, щоб не моя Катя, яка скоро повинна народити, не поїхала б від Віто. Він мені відразу сподобався. Але дівчата попередили, що я у нього вже четверта - все ніяк не може вибрати доглядальницю для матері. Я і поводилася, як належить: не кокетувала, а відразу стала придивлятися до підопічної. І день у день намагалася бути поряд із нею. Нікуди не відлучалася. Тільки ввечері, коли спати її покладу, іду на кухню дивитися телевізор. Візьму собі фрукти з холодильника, сік. А раз якось помітила, що в холодильнику з’явилася пляшечка гарного вина. Увечері на кухню прийшов Віто, я розставила фужери… Отоді між нами усе й почалося. А чому ні? Він чоловік гарний, і в ліжку пречудовий. Ревнував, правда, мене до моїх друзів. Але я потім уже не розповідала про них. І телефонувати до себе не дозволяла: “Бруно, кажу, я тобі сама подзвоню”. А ще цей Віто був трохи скупуватий. Навіть на день народження нічого мені не подарував. Тисяча євро на місяць, як домовилися, - ото й усе. Дівчата мене втішають: “Це він тебе випробовує, чи ти з ним по любові, чи заради грошей. Терпи”. Я і терпіла. Попрощалися гарно: сказав, що чекатиме. А я обіцяла повернутися. А зараз… чекаю: може, подзвонить. Він і в розлуці не надто щедрий: телефонує всього разів два на місяць.

- Чи не боюся я, що знайде мені заміну? Звісно, таке може статися. Значить, така моя доля…

Вірш про Батьківщину

Я пишу із чужини вам,

щоб сказати,

як важко рідну землю покидати.

Як важко перенести біль розлуки,

Та не одна терплю я тії муки

Хто залишив удома маму й тата,

Кого чекає чоловік і дружина,

Ми одна родина,

У нас єдине слово - Україна!

15.06.2006Записала Катерина КОНЄВА


Переглядів: 88

Версія для друку

Коментарі (0):


Система Orphus
<<- Попередня статтяНаступна стаття - >>

Додайте коментар:

защитный код

Анонсовані статті свіжого № 909 від 18.04.2019p.
¤ 
Прикрашаємо великодні яйця: просто і витончено

Прикрашаємо великодні яйця: просто і витончено

Без чого не можна уявити собі великодній стіл? Звичайно ж, без крашанок та писанок — символів зародження нового життя і традиційних подарунків на Пасху. Саме з них починається святкова трапеза, їх дарують близьким та рідним, йдучи у гості, роздають бідним і залишають у церкві. Та прикрасити великоднє застілля крашанками, пофарбованими в один колір, якось банально. Тому, пропонуємо вам найкращі ідеї, як із звичайного яйця зробити яскравий і смачний шедевр до Пасхи....

¤ 
Браво, федерація!

Браво, федерація!

РОФФ зробила все, щоб зірвати суперкубок, і звинуватити у всьому “ОДЕК”...

¤ 
ДТП на Рівненщині: травмувалося двоє осіб

ДТП на Рівненщині: травмувалося двоє осіб

Автопригоди за участі велосипедиста та мотоцикліста сталися у Рівному та Рокитнівському районі....

¤ Історія успіху
«Фірма Фармікс» тримає марку

«Фірма Фармікс» тримає марку

Ольга БАХАНОВА: «Пропонуємо понад 100 тисяч найменувань обладнання та витратних матеріалів від світових виробників»

Сучасну медицину неможливо уявити без лабораторної діагностики. Проведення оптимального комплексу лабораторних досліджень дозволяє виявити хворобу на початковій стадії, запобігти подальшому її розвитку, значно скоротити витрати і пацієнта, і держави на лікування важких ускладнень та хронічних форм хвороб. «Якщо хворі видужують, то їх зціленню радіють не тільки вони самі, їх близькі та лікарі, а й наш колектив», – зауважила директор і засновник ПП «Фірма Фармікс» Ольга БАХАНОВА (на фото)....

¤ 

На Рівненщині з’явився клас на колесах

У Привільненській ОТГ, що на Дубенщині, старий недієвий автобус переобладнали в яскравий навчальний клас. Це вдалось зробити в рамках реалізації проекту «Територія свободи» в рамках обласного конкурсу ідей молодіжних ініціатив....

¤ 
Олексій Муляренко: «Розвиток сільської медицини - пріоритетний напрямок нашої роботи»

Олексій Муляренко: «Розвиток сільської медицини - пріоритетний напрямок нашої роботи»

Нинішній рік на Рівненщині можна з повним правом назвати роком сільської медицини. За останні кілька десятиріч не проводились такі масштабні будівельні та ремонтні роботи у ФАПАх, амбулаторіях та інших закладах сільської медицини, як у 2019 році. Потрібно відмітити вміння влади області налагоджувати співпрацю з поважними міжнародними фінансовими організаціями. Цього в історії області не було ніколи. В якості прикладу такої плідної співпраці варто нагадати проект Світового банку «Поліпшення охорони здоров?я на службі у людей», в рамках якого проводяться роботи з оновлення та реконструкції 89 амбулаторій в різних районах області....





Найпопулярніші 15 статей:

1. Розшифровка аналізу крові: [841] (7693)
2. Моє місто - найкраще [427] (4564)
3. Як правильно приймати вітаміни? [749] (3811)
4. Секс із мусульманином [271] (3558)
5. Рiвне-Ракурс Популярна громадсько-політична обласна газета. Тираж 16 000 екз. на тиждень Передплатний індекс 23429 [0] (3500)
6. Секрети ігрових автоматів: як грати і вигравати? [755] (3331)
7. Авокадо - це фрукт чи овоч? [318] (3303)
8. Догляньте мене до смерті [278] (3163)
9. ЧИ ВАРТО РОБИТИ ПОКУПКИ ДО НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ? [519] (3124)
10. Первентин - легальний наркотик нового покоління [345] (2849)
11. Якщо у сні приснився вуж [219] (2212)
12. Біснуватих везуть у Рогачів [256] (2166)
13. Розклад руху автобусів [253] (2010)
14. Двох тяжкохворих сестер вилікував чоловік зі Здолбунова [465] (1989)
15. Яйце-райце, в чому твоя сила? [257] (1972)

ТОП-15 свіжого номера:

1. Японські інвестори зацікавлені у співпраці з Рівненщиною (31)
2. Понад 600 старшокласників опановують військове мистецтво (28)
3. Нічна погоня поблизу Рівного (26)
4. «Фірма Фармікс» тримає марку (22)
5. Прикрашаємо великодні яйця: просто і витончено (20)
6. Розбірки в медичній галузі: (20)
7. Браво, федерація! (19)
8. *Дмитро Чекалкін: «Петро Порошенко зробив для України за п?ять років більше, ніж всі інші президенти за двадцять три роки» (18)
9. ДТП на Рівненщині: травмувалося двоє осіб (17)
10. На Рівненщині затримали трьох «домушників» (16)
11. Бойова, але безгольова нічия у Калуші (16)
12. У Радивилівському районі в селі Опарипси важать вантажівки (16)
13. Як уникнути національної катастрофи (16)
14. Від Луцького кільця відновлюють 6,5 кілометрів національної траси (16)
15. На Рівненщині з’явився клас на колесах (16)





 Партнери 
 
Рекламная газета "Об`ява" Перший інформаційний канал Украина онлайн
Google+
 Газета 
 

Реклама в газеті | Лист редакторові | Експорт | RSS | Передплата газети

Про нас | Відгуки | Разсилка | Реклама на сайті| Реклама в газеті

© 2001-2018 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(0362) 62-31-31, (098)0565477. Всi права збережено.


 Інформація 
 
Головний редактор - Конєв В.Л.,
тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477

Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється

Наші сайти:
Об'ява
Pika.rv.ua
IРА Ракурс