Лілея в долонях

І одного дня в творчій майстерні, як називав кузню Василь, з’явилася вона. Леся довго розглядала нехитрий ковальський інструмент та ковані зразки виробів, а потім вийняла з кишені малюнок дивовижної краси лілеї.

- А таку можеш викувати? – стрельнула очима.

Хлопець взяв у руки аркуш з намальованою квіткою і замислився.

- Гарантій не даю, але спробувати можна.

- Скільки часу тобі знадобиться?

- Треба поміркувати. Скажу пізніше.

Леся покинула кузню, а у Василя перед очима стояв її чистий образ із вологими, розкритими, ніби пелюстки лілеї, губами. З оціпеніння його вивів голос тітки Кулини, котра прийшла по сапу.

- Бачила, сусідка моя приходила. Ой, дивись, Васю, дівка не одному в селі голову заморочила...

З того часу молодий коваль втратив спокій. Дівочий образ переслідував його на кожному кроці. І яким же щасливим видався вечір, коли Василь провів Лесю з клубу додому. Довго розмовляли на лавчині під осінню легку віхолу і врешті-решт домовилися зустрітися наступного дня.

Так спливали дні за днями. І коли в селі відколядували-відщедрували, то на одному, то на другому кутку зазвучали весільні музики. Про одруження почав натякати Лесі й Василь. А дівчина все віджартовувалася, мовляв, весілля одрадніше гуляти навесні. Його ж молот пробуджував сільську тишу все раніше й раніше, бо іноді він ставав до праці на зорі, одразу після побачення. Щоранку брав до рук майже готову залізну лілею, виготовлену на замовлення коханої. Ще трохи – і він подарує Лесі квітку, в яку спробував вдихнути жагу кохання.

- Васильку, чоловік привезе зараз плуга, поремонтуй терміново, - у голосі тітки Кулини було стільки благання, що юнак не відмовив би їй, якби та попросила весь світ перекувати.

Кулина рушила до виходу, аж потім повернула голову в бік Василя і ніби холодним душем обдала:

- А ти знаєш, що в неділю Лесю свататимуть? Жених на лімузині батьків привозить. Кажуть, багаті, з банкірів... Та й дівка вже рушники наготувала.

Вона пішла, а Василь став як вкопаний. Ось чому Леся все відкидала його намагання заручитися. Багатого чекала. Щоб у місто. Її врода не для села.

Не тямлячи себе, хлопець піддав вогненим язикам лілею, що аж ніяк не вписувалася в товариство плугів та сапок у його майстерні. Від того вона почервоніла, ніби застидалася. Похапцем вийняв її з печі. З очей мимоволі покотилися солоні сльозини. Щоб їх втамувати, Василь ладен був на все. Правицею вхопив гарячу лілею і затис у широкій дужій долоні...

Наступного дня і зранку, і по обіді кузня на краю села мовчала. Не було над нею й хмаринок диму. Міцний засув тримався за великому замку, відганяв ласих на чуже майно. Не ожив молот і наступного дня, і через місяць. Про Василя в селі розповідали різне, а чи була в тому хоч крихта правди, хтозна. Тільки після Великодня в місті вишукане товариство гуляло на весіллі в Лесі. Дівчина вже й не згадувала про лілею, що мала прикрасити її квітник.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: