"Наша якість - для кожного клієнта"

- То була гарна пора, - пригадує нинішній директор заводу Олександр ОКОПНИЙ, який на той час працював на заводі головним інженером. - У середині 80-х років щомісяця заводом капітально ремонтувалося близько 650 двигунів, понад тисячу товарних агрегатів, більше двох тисяч вантажних автомобілів на рік (близько 200 на місяць). Також виготовлялося нестандартне обладнання для рухомих засобів на замовлення Міністерства оборони, яке на ті часи було одним із основних клієнтів. В 90-х роках почали ремонтувати автобуси всіх марок, виготовлялися товари народного споживання.

Нині, за словами Олександра Окопного, основними замовниками “Рівненського автомобільного ремонтного заводу” є Луцький автомобільний завод і Львівський завод “Автонавантажувач”. Для луцьких “Богданів” тут, на токарно-фризерних верстатах, виготовляється понад 240 найменувань деталей, а це - по 10 комплектів на місяць. Для львівських автонавантажувачів випускаються автомобільні мости.

- Працюємо лише під замовлення, щоб продукція не залежувалася на складі, - зазначив Олександр Іванович. - А пріоритетом у роботі для нас є, перш за все, якість. Ми поважаємо клієнта, і все робимо для того, щоб він був задоволений.

Забезпечується якість завдяки грамотному і досвідченому керівництву. А цих та багатьох інших позитивних якостей Олександру Окопному, повірте, не позичати. На підприємстві він працює з 1979 року, починав з посади заступника головного інженера з експорту. З 1981 по 1985-й - Олександр Окопний - начальник планово-виробничого відділу; з 1985 по 1992-й рік - головний інженер; з серпня 1992 року очолює “Рівненський автомобільний ремонтний завод”. Такий стрімкий кар’єрний злет відбувся завдяки його твердому характеру і здатності долати труднощі. Переконаний, що керівнику мають бути притаманні, передусім, чесність і працьовитість. Саме таким і є Олександр Іванович.

- Поставивши собі щось за мету, я, перш за все, оцінюю ситуацію, - говорить Олександр Іванович. - І лише впевнившись, що це реально, я досягаю цієї мети. Працювати ж стараюсь завжди. Заміняючи свого часу начальника заводу, який був у відпустці, намагався працювати так, щоб його не турбувати. Нині моєю правою рукою є головний інженер Сергій Лизін, на якого я можу покластися у всіх питаннях. Загалом, у роботі дуже згодилися і армійський досвід, і технічно-економічна освіта.

Будучи родом із Ростовської області, Олександр Окопний закінчив Новочеркаський політехнічний інститут. Затим була служба в Німеччині - цілих п’ять років! (До слова, в 2003 році полковником звільнився у запас). А після закінчення Ленінградської академії тила та транспорту, в 1979-му році за розподілом потрапив на Рівненський автомобільний ремонтний завод №113.

- Коли прийшов на завод, саме тривало будівництво корпусів, - пригадує Олександр Іванович. - А найважче було в часи застою. Тоді люди не отримували зарплати більше, ніж півтора року! Втім, незважаючи на труднощі, завод ні на день не припиняв роботи. А все завдяки зусиллям людей. Тут варто віддати належне ветеранам праці, які віддали підприємству більше 50-ти років! Що цікаво, працювали цілими родинами, так званими династіями. Серед них - сім’я Пугачових, Іванчуків, Приходьків, Малишків.

Серед ветеранів праці, які свого часу відвоювали і на війні, - Іван Чайка - один із перших працівників заводу, Микита Гуменюк, його дружина Любов Гуменюк; Михайло Малафей, Клавдія Нинарочкіна, її чоловік Михайло Нинарочкін, Володимир Нагулко, заслужений ветеран Петро Процишин. Варто згадати й Миколу Софіна, який очолював підприємство впродовж 14-ти років. За його правління завод займав призові місця у Всесоюзних соцзмаганнях серед авторемонтних підприємств Міністерства оборони.

Серед працюючих ветеранів варто пригадати заступника головного бухгалтера Ольгу Вознюк, начальника енерго-механічного відділу Івана Оліфера, начальників цехів Григорія Климця, Юрія Дяченка і Валентина Оричевського. Понад 40 років відпрацював на заводі ветеран праці Микола Ковтонюк.

В історії заводу, в пам’яті нинішніх працівників залишаються імена тих відданих підприємству людей, кого поряд з нами вже немає. Це - Степан Вознюк, Володимир Костюк, Василь Ященко, Андрій Носик.

Щороку, на День Перемоги керівництво заводу запрошує ветеранів і відзначає їх подарунками, грошовими преміями. Їх пам’ятають і цінують...

Нині на Рівненському автомобільному ремонтному заводі №113 працює 260 чоловік (для порівняння - у кращі часи тут трудилося понад 800 працівників). І, незважаючи на ті труднощі, які є нині, завод приймає замовлення, намагається збільшувати обсяги виробництва - словом, живе. У 2004 році, наприклад, зайняв третє місце за високі показники обсягів виробництва серед авторемонтних підприємств Міноборони України. І в майбутнє керівництво заводу дивиться з оптимізмом.

- У 2007 році ми плануємо розпочати складання автобусів нової моделі, - розповідає про перспективи Олександр Окопний. - Потужності, умови, словом, готовність для реалізації цього проекту в нас є. Єдине, що знадобиться - це збільшення кількості персоналу. А фінансові питання нині вирішуються. Ще подумуємо над складанням вантажних автомобілів. Проте для цього слід вивчити ринки збуту. Крім того, - плануємо розширення обсягів замовлень нинішніх і нових клієнтів.

- Напередодні свята - Дня автомобіліста - зичу всім працівникам Рівненського автомобільного ремонтного заводу благополуччя в родинах, - говорить Олександр Окопний. - Хотілося б, щоб сімейні династії, як і раніше, продовжували трудитися тут, і щоб наш завод вийшов на новий, ще вищий рівень, на хороший прибуток. А ми, у свою чергу, намагатимемося докласти до цього максимум зусиль!

Історична довідка

113-й Військовий завод був заснований 21 липня 1947 року в м.Львові й мав назву 26-й авторемонтний завод з ремонту вантажних автомобілів. У серпні завод був передислокований у м.Рівне, де на території військового містечка №2 йому виділили площу в розмірі 10,44 гектара.

У період окупації Рівного фашистами, на цій території був табір для військовополонених, на місці якого поховано 32 тисячі закатованих і розстріляних військовополонених. До Дня Перемоги, в 1971 році, там встановили пам’ятник жертвам фашизму, до якого щорічно приходять вклонитися і вшанувати пам’ять полеглих ветерани Великої Вітчизняної війни, працівники заводу та молодь краю.

За час існування завод змінив 11 керівників. Найбільш тривалий термін підприємство очолювали полковник Микола Сергійович Софін (з 1977 по 1991 рр.), за керівництва якого про завод почули за межами Союзу, та полковник Олександр Іванович Окопний (з 1992 по нинішній день).