Татуся не впізнали

От Марійка (так назвемо мою колегу) перед Новим роком пішла отримувати свій пайок (набір із вареної ковбаси, майонезу, горошку, пачки масла та консерви шпротів). Чоловік Василь - водій-дальнобійник - ще не приїхав із рейсу. Тому Марійка змушена була залишити своїх донечок самих удома (одній було 4,5 року, а другій - 6). Йдучи з дому, вона наказала дівчаткам нікому не відкривати дверей, бо злі бандити або цигани заберуть їх із собою, і вони ніколи більше не повернуться додому.

Ось тут і починається наша весела новорічна історія. Тільки-но Марійка пішла, приїхав Василь (йому вдалося повернутися з рейсу раніше, ніж планувалося). Обвішаний подарунками, всілякими пакунками, він піднявся на восьмий поверх (ліфт, як завжди, не працював), подзвонив у двері і радісно чекав зустрічі зі своїми коханими дівчатками, як він усіх називав.

- Хто там? - почув дитячий голос.

- Це я, ваш тато.

- Ні, ти не наш тато, наш тато приїде завтра, а ти, напевно, бандит і хочеш нас украсти.

- Що ви, дівчатка, - розсміявся Василь, - це я, Ваш татко!

За дверима - мовчанка.

Василь знову подзвонив.

- Хто там?

- Я, ваш тато! Відчиніть двері!

- Якщо ти наш тато, то як тебе звуть?

- Василь.

- А як звати нашу маму?

- Марійка.

- Як звати нас?

- Оксана і Тетянка.

Василь уже почав втрачати терпіння. Він був стомлений, трохи замерз і так мріяв потрапити додому, обійняти своїх дівчаток, відпочити у затишній квартирі й зустріти Новий рік з коханою Марійкою.

- Дівчатка, відчиніть двері. Це ж я, ваш тато.

- Ні, ти, мабуть, бандит або циган.

- Та ні, я ваш тато, Василь.

- Якщо ти наш тато, то скажи, де живе наша баба?

- Наша баба живе у Моквині.

- А як звати нашу бабу?

- Баба Галя.

- А як звати нашого діда?

- Дід Альоша.

Допит продовжувався. Василь перерахував і назвав імена бабиних собак, котів, поросят, спільних знайомих і почав знову проситися.

- Дівчатка, відчиніть, а то я розсерджуся.

- Ні, мама сказала нікому не відчиняти, бо то можуть бути бандити або цигани, які нас заберуть.

Василь вже був у відчаї. Що робити? Нема де присісти, нема де залишити подарунки, щоб десь піти. Ще й сусідів, як на зло, нікого не було вдома. Він нервував усе більше, але доньки не відчиняли дверей.

Чоловік спустився східцями, щоб подивитися у вікно з під’їзду, чи не йде Марійка. На вулиці вже сутеніло, де-не-де ходили поодинокі пішоходи, а ось і Дід Мороз разом зі Снігуронькою до когось у гості йдуть.

Раптом Василь збагнув, що треба робити. Він підійшов до своїх дверей і тричі підряд натиснув на дзвінок, почув, як за дверима тупотять дитячі ніжки.

- Хто там?

- Це я, Дід Мороз, Червоний Ніс, подарунки Вам приніс! - гучним густим басом промовив Василь.

Двері відчинили швидко і відразу.

Ох і сміялася потім Марійка, коли Василь переповідав їй свої пригоди. А потім сміялися і всі ми, коли вона розповідала нам цю історію.