Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №862 від 24.05.2018p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
Додати у "Закладки"

Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"


  Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"


  ¤ Ракурс подій

  ¤ Ракурс політики

  ¤ Ракурс економiки

  ¤ Ракурс здоров'я

  ¤ Ракурс культури і освіти

  ¤ Ракурс спорту

  ¤ Ракурс кримінальний

  ¤ Ракурс житейський

  ¤ Ракурс інтимний

  ¤ Ракурс мандрівника

  ¤ Ракурс незвичайного

  ¤ Ракурс добрих порад

  ¤ Ракурс розваг


Пошук

RSS
Архів «РР»:
Квітень 2021p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
Травень 2021p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31

Новини Рівне

#Ракурс житейський

Стогін покотився яром

Стогін покотився яром

Хати їхні – як сестри. Стоять одна навпроти одної, мовби вибігли на пагорби, щоб оповісти недоказане за стільки літ. Шиби навпроти шиб – наче очі в очі. Справа – хата Якилини, зліва – Якова. А поміж ними – яр. На краях його сторожихами біля садиб – покручені, як долі, груші.

Щоправда, хати різні. Ліва в півтора раза ширша і довша, права – на стільки ж нижча. Втім, подібне і між людей буває. Одна сестра худенька, низенька, бліденька, одне слово, дрібненька, мов алича. А інша – пишнотіла, висока, червонощока, наче випещена слива з прищепленого дерева.

Обидва подвір’я колись гомоніли статечними розмовами дорослих, дзвеніли дитячим сміхом. А тепер і вдень, і вночі німують. Бо на одному обійсті тільки Якилина залишилася, на іншому – Яків самотиною. Обом за вісімдесят. Раніше, було, хоч перегукувалися через яр. А нині – годі. Бо голоси вже не ті. Дух запирає. Хіба до кота хтось обізветься чи на курку кишне.

Сюди, на край села, майже ніхто не приїжджає і не приходить. Далекі сусіди, які в поле чи з поля поспішають, – мимо обійсть. Листоноша – раз на місяць, коли пенсією тішить.

Але одне одного старі хоч рідко, та провідують. Коли сухо – йдуть стежкою, що пірнає в яр і виринає на його протилежному боці. А розквасить ґрунт осіння моква чи нахабний літній дощ – в обхід дибають. Раніше яр був коротшим та мілкішим. За колгоспу навіть обваловувати почали його. Але не встигли загоїти шрами на тілі землі. Воля настала й для ерозії. Тепер та болячка розростається. І нікому нема діла до того, що грозові й талі води роз’ятрюють рани на крутосхилах.

Більше Яків до Якилини ходить, аніж вона до нього. Мов провину якусь відчуває. Ніби точить його щось, наче хробаки садовину. То вишень чи сливок принесе, то яблук. Садок у нього великий. Хоч і не здужає старий на такий, як замолоду, догляд за деревами, та вони продовжують родити. Що то значить сорт! Голова колгоспу брав Якова із собою, коли їздили за щепами в найкращі розсадники. Молоді деревця ділили так, що і на громадський сад, і собі вистачило.

А Якилина здебільшого овочами сусіда частує. У городній ланці працювала, тож знає, чому і як лад дати. Принесе котресь із них гостинці – й сидять обоє на лавочці біля тієї чи іншої хати. На тісному подвір’ї Якилини або на просторому, як колгоспний тік, – Якова. На першому – під мальвами, на другому – під вишнями. «Мов два голуби сивеньких», – сказала листоноша. «Два останніх голуби», – сумно додав Яків. Він шість років тому дружину поховав. Блискавкою вбило, коли корову пасла. «Певно, за якісь гріхи кара, – шепталися на похороні. – Чи за свої, чи за когось із родини…»

А Якилина  більше шість десятиліть сама. Де могила чоловіка — не знає і вже ніколи не дізнається. Витягли енкаведисти з криївки пораненого й оглушеного гранатою, кинули на машину. Повезли в безвісти.

Двійко дітей сама виростила. По світах розлетілися. Зрідка внуків привозять до родинного гнізда.

Не один зі свого села та й із сусідніх набивавсь у прийми – всім відмовила. І Яків не раз, коли споночіло, у шибку стукав. На серйозну розмову кликав. Тільки ті балачки нічим не закінчувалися. Дарма, що комірником колгоспним був. Приставили до громадського добра ще парубком, бо на фронті воював. І так присмоктався до комори-годівниці, що на пенсію не в шістдесят, а в сімдесят ледве виперли. А тоді золоті гори Якилині обіцяв. Сипав словами, мовби дармовим зерном у засіки. Молода й красива вдова мовчки гримала перед його носом засувом хати, а слизький у словах і справах Яків в’юном щезав у яру.

Тепер обоє про те й не згадували. Спомини – мов сіль на рани. Якилина про синів розказувала, про внуків. А Яків більше мовчав, тільки зітхав. Дітей йому Бог не послав.

…Усю ніч лив дощ. Шматували небо блискавиці, лупили громи. Вранці нарешті стихло. Сонце блиснуло по шибах обох хат.

Погладила Якилина свою найближчу подругу – палицю і вийшла з нею на подвір’я. Подивитися на город – чи не позаливало, не замулило. Струмочки дощової води ще дзюркотіли до яру.

Аж звідкись знизу – чийсь голос. Прислухалася. Таки Яків кличе. Старенька диб-диб до яру. Глянь – стежку донизу вода підмила. Яків, либонь, послизнувся. Впав. Вовтузиться, рукою за коріння груші тримається. А встати не може. Ноги ковзаються. Дивиться благально. Очі навпроти очей. Борозни на щоках вдови наче продовжуються на обличчі вдівця. Ніби однакова рілля пережитого загорнула колишню вроду.

– Чому ж ти сюди пішов? – забідкалась Якилина. – Треба було поза яр.

– Боявся, що не встигну, – прохрипів Яків. У горлі в нього ніби щось забулькало. – Чую, вже мало часу вділено мені. А сказати повинен. Мушу.

– Зараз винесу мотузку, – спробувала розігнутись Якилина. – Кину тобі кінець, а інший до груші прив’яжу. Так і викарабкаєшся.

– Не ходи нікуди, – захапав ротом повітря. – Можеш не встигнути. Сказати мушу. То я…

Замовк. Схлипнув.

– Що, Якове?

– То я… Тоді, в сорок шостому… Привів енкаведистів до схрону твого чоловіка… Лихий поплутав. Прости мені. Любив тебе. Хотів, щоби моєю була. Відпусти мені той гріх…

– Здогадувалась я… І давно простила. Ще коли ти потай од мене заплатив, кому треба, за моїх синів-соколиків, щоби вступили до інституту. А тепер Бог тобі суддя… – перехрестилась Якилина.

Яків ще схлипнув. Хотів вдихнути, та вже не зміг. Рука ковзнула по корінню, траві. Дряпнула землю.

Стогін покотився на дно яру.

24.05.2018Богдан МЕЛЬНИЧУК


Переглядів: 609

Версія для друку

Коментарі (0):


Система Orphus

Додайте коментар:

защитный код

Анонсовані статті свіжого № 1014 від 07.05.2021p.
¤ 
Три срібні медалі вибороли рівняни на Чемпіонаті України

Три срібні медалі вибороли рівняни на Чемпіонаті України

22-24 квітня 2021року в місті Тернопіль відбувся Чемпіонат України з боротьби греко-римської серед юніорів....

¤ 
Кримінальні провадження щодо журналістів перебувають на особливому контролі

Кримінальні провадження щодо журналістів перебувають на особливому контролі

На цьому наголосив очільник поліції Рівненської області Олексій Камишанський під час особистої зустрічі із т.в.о. начальника слідчого управління Ігорем Коцюбинським, що відбулася 30 квітня....

¤ 
Забив штахетиною до смерті

Забив штахетиною до смерті

Нині 18-річний мешканець села Щоків перебуває в ізоляторі тимчасового тримання. За завдане умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть односельця, йому загрожує до десяти років позбавлення волі....

¤ 

Оптимізація – не ліквідація: головний освітянин області пояснив, чому потрібно реформувати навчальні заклади

На Рівненщині необхідно зробити шкільну мережу більш ефективною. На цьому наголосив начальник управління освіти і науки Рівненської ОДА Петро Коржевський під час селекторної наради з головами РДА та територіальних громад області. Так, головний освітянин області пояснив, що оптимізація мережі загальноосвітніх навчальних закладів наразі є одним з найбільш актуальних завдань....

¤ 
На Гурбах вшанували пам’ять бійців, полеглих у найбільшому бою УПА

На Гурбах вшанували пам’ять бійців, полеглих у найбільшому бою УПА

Уже традиційно на третій день Великодня жителі Рівненщини та багато гостей з інших регіонів з’їжджаються до урочища Гурби. Саме там сімдесят сім років тому відгримів найбільший в історії УПА бій. І досі у лісах покояться ті, хто у буремні часи став на захист України попри чисельну перевагу ворога....





Найпопулярніші статті:

• Розшифровка аналізу крові: [841] (6156)
• Як позбутися шпори на п’яті [850] (5824)
• Масштабна спецоперація на Рівненщині: викрили мережу «реабілітаційних центрів» [965] (4433)
• Коли відкриються рівненські садочки? [965] (4416)
• Допомога під час карантину [967] (4414)
• Бюджет і ми… [965] (4340)
• Рівнян запрошують на дитячий кінофестиваль «Children Kinofest» онлайн [965] (4302)
• Що робити, якщо дитину покусали комарі [965] (4286)
• Про здобутки Рівненщини - у річницю президенства Володимира Зеленського [965] (4238)
• У Здолбунові підпалили авто підприємця [965] (4238)
• Аудитори Рівненщини з початку року попередили порушень за процедурою закупівель на понад 72 млн грн [965] (4235)
• Чому не варто кип’ятити воду двічі [964] (4178)
• Живи до ста! [965] (4125)
• 4 способи, як перевірити масло на натуральність [964] (4013)
• Щоб овочі в холодильнику були тривалий час свіжими, помістіть туди звичайну губку [964] (4002)
• ЗНО під час карантину: як складати? [964] (3924)
• У Сергія Притули вкрали взуття в поїзді: як викручувався ведучий [964] (3923)
• «Перевірка» на коронавірус коштувала пенсіонерам понад 10 тисяч гривень [964] (3706)

ТОП-15 свіжого номера:

• Як вибрати правильного партнера по продажі трикотажу серед великого переліку? (123)


 Партнери 
 
Рекламная газета "Об`ява" Перший інформаційний канал Інтерес .
 Газета 
 

Реклама в газеті | Лист редакторові | Експорт | RSS | Передплата газети

Про нас | Відгуки | Розсилка | Реклама на сайті| Реклама в газеті

© 2001-2020 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(0362) 62-31-31, (098)0565477. Всi права збережено.


 Інформація 
 
Головний редактор - Конєв В.Л.,
тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477

Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється

Наші сайти:
Об'ява
Pika.rv.ua
IРА Ракурс