Нерідні онуки

(Продовження. Початок у “РР” №42) По черзі були в селі біля Уляни. А їй хотілося вмерти, та смерть не забирала. У думках дякувала Богу, що дав їй розум, і не розлучила Олега з Галею. Бо хто знає, як би воно сталося, і хто б її доглянув. Чоловік Люби Іван розумів дружину, нічого не казав на те, що вона більше часу пропадає біля хворої, а от Маринин Василь не захотів такого життя, залишив її й пішов до іншої. Не перепрошувала. Звільнилася з роботи, пожаліла сестру, щоб з нею такого не трапилося, перебралася до бабусі й була біля неї постійно.

- Доню, подай мені горщика, - звернулася мати до дочки. Та не квапилася. А коли нахилилася над матір’ю, затулила носа. Уляна це помітила, і їй стало на душі важко, що чужі діти не відвертаються від неї, а рідна дочка дивиться на неї з огидою. Оля хвилин десять побула в материній хаті, а тоді й відкрилась мета її приїзду: “Мамо, - повела Оля розмову. - Ти ось така хвора, Олега вже немає. Я ж у тебе залишилася одна спадкоємиця, розумієш, скільки потім буде клопоту. Перепиши, поки жива, на мене хату. Або давай продамо, і я заберу тебе до себе”. Уляні від почутого ще гірше стало. “То ось чого вона прибилася сюди. Не я їй потрібна, а моє добро”. Серце тривожно билося у грудях. “Не заслужила, доню, в мене те, що хочеш. Усе дістанеться тому, хто приймає разом зі мною муки”.

Через якусь хвилину в хату вбігла Марина, і, привітавшись з Олею, відразу кинулася до хворої: “Ой, бабусю, Ви вже, певне, заждалися мене. Я ось принесла Вам ліків. Поп’єте і стане легше. Мабуть, вже і їсти захотіли”. Вона бігала по хаті, щось зготувала і попросила Олю: “Допоможіть, тітко, підвести бабусю. Я її зараз нагодую”. Оля ніби закам’яніла. Що думала вона в ті хвилини? Може, мучила совість, що не вона і не рідна внучка так бідкається над її мамою, а чужа дитина? Що не виправдала материної надії, не розрадила її в тяжкі хвилини? Тільки зараз стало доходити до її розуму, скільки помилок зробила в своєму житті, охопив страх, що колись їй доведеться відповідати перед Богом, боялася, бо маму до смерті доглянуть, а хто ж догляне її, коли вона від дочки відвернулася, як і від батьків?

Коли Уляна поїла, Оля поїхала додому, більше мати її не бачила. Після того візиту вона ще два тижні побула на цьому світі, та й пішла її душа до своєї рідні. Коли помирала, казала Любі й Марині: “Дорогенькі мої, яка я вам вдячна за все. Що б я без вас робила? Я буду молитися з того світу, проситиму Бога, аби дав вам здоров’я і спокій на цій Землі. Не цурайтеся одне одного і своїх діток, і хай вони не цураються вас. Бо то дуже великий гріх”.

На похорон бабусі прилетіли Андрій з Петром. А Оля, яка жила недалеко, не приїхала. Певно, їй соромно було перед людьми, братовими дітьми, яких вона не хотіла визнавати, а вони гарно доглянули і хоронили найріднішу їм людину.

19.11.2009

Володимир ПІНЧУК

Коментарі (0):

Анонсовані статті свіжого № 1165 від 11.04.2024p.

Побив в парку чоловіка телескопічною палицею

П’ятого квітня близько 18 год до поліції повідомив 34-річний житель села Зірне, що в дендрологічному парку міста Березне, невідомий чоловік раптово почав нецензурно висловлюватися в його адресу, а потім – побив металевою палицею та втік....

=>>>=

Госпіталь та медуніверситет Рівненщини перейматимуть литовський досвід

КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» РОР та релокований ДЗ «Луганський державний медичний університет» уклали тристоронній договір про співпрацю із Литовським університетом медичних наук....

=>>>=

	№423 від 19.11.2009p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477