- Я потрапив до партизанського загону в 17 років, - розповідає ветеран органів внутрішніх справ Рівненщини Антон Несторович ВАСЬКОВЕЦЬ (на фото), дитинство якого минуло в селі Луко Володимирецького району. - Голова сільради заніс моє прізвище в список тих, кого планували забрати на роботу до Німеччини. Було це в квітні 1942 року. Всі молоді люди тоді почали ховатися в сараях, клунях, лісах та на хуторах, щоб уникнути “остарбайтерської долі”. Та якось у село приїхали комісар та політрук з партизанського загону і запропонували приєднатися до армії підпільників. Я погодився, але про свої наміри батькам нічого не сказав. Наступного дня - вирішального і важливого - я ще з трьома товаришами чекав із нетерпінням. Та свідком чергової зустрічі із політруком стала моя рідна сестра, яка відразу ж побігла за татом і мамою. Батько, коли про все дізнався, намагався наздогнати візок, на якому ми їхали, але марно… Я вже був разом із партизанами. Як дісталися до лісу, де розташувався весь загін, нам вручили гвинтівки, дали урок зі стрільби і на цьому все. Довго вчитися часу не було.
Співрозмовник пригадує, як на початку 1943 року окремі партизанські з’єднання зібралися в Лєльчинському районі (Білорусь) - на території великого аеродрому. Щоночі там приземлялося декілька літаків зі зброєю, якими забирали поранених. Так минув місяць, після якого Антон Несторович разом з побратимами повернувся на Рівненщину. В грудні партизани вирішили наступати на Рокитне, захоплене німецько-фашистськими загарбниками. Ворог добре закріпився на позиціях: звів дві стіни із земляним насипом між ними та відстрілювався з маленьких віконець. До того укріплення навіть залізнична дорога була прокладена, щоб у разі чого на допомогу німцям міг приїхати бронепоїзд. Саме цю залізничну дорогу разом із бронепоїздом і вирішили підірвати підпільники. Спочатку вони почали бомбити укріплення з гармат. Німці ж відстрілювалися з кулеметів. Коли розпочиналася будь-яка бойова операція, Антона Несторовича призначали зв’язковим між штабом та табором. Верхи на коні, під зливою куль, він доставляв необхідні документи з вказівками. Так трапилося й цього разу.
- Командир штабу дав мені конверт із документами, який я повинен був доставити керівнику табору, - розповідає Антон Несторович. - У випадку ж, якщо мене візьмуть у полон, я мав ці документи… з’їсти. Поблизу укріплення була канава із невеличким, перекинутим через неї містком. Можливості переїхати цей місток - жодної, оскільки ворог пильно стежив за прилеглою територією і відразу відкривав вогонь. Та я не розгубився, залишив біля канави свого коня та помічника, разом із яким вирушив на відповідальне завдання, і поповзом попрямував через рів до укріплення. Ніч була дуже темною. Над головою постійно спалахували вогні запалювальних куль, що летіли з фашистських кулеметів, здавалося, нібито зоряне небо впало на землю. Від кожного пострілу перехоплювало дух, але я не міг не виконати вказівку командира. І таки доставив той пакет у табір, а вже вранці партизани “взяли” укріплення та рушили далі - на Володимиреччину, а згодом, вдало виконавши чергову місію, попрямували на Волинь.
Там, в одному із сіл, підпільникам довелося “брати” ще одне укріплення. Таке потужне, що навіть зброя не могла пробити його стіни. Розвідка повідомила, що за мурами зачаїлося близько трьох сотень німців, але невдовзі їм на допомогу прибула танкова частина. Партизанське з’єднання під керуванням Бегми про це дізналося пізніше, коли, розпочавши наступ і отримавши несподівану поразку, йому довелося відступати до лісу. У тій сутичці загинуло чимало підпільників, адже над полем бою постійно кружляли “нафаршировані” смертоносною зброєю німецькі літаки. З’єднання Бегми ворог оточив з усіх сторін…
- Мене того дня було поранено осколком бомби, скинутої з літака, - розповідає Антон Несторович. - Ми почали відступати на Володимиреччину, де зустрілися з радянськими військами. Потім наше з’єднання знову вирушило до Рівного, а мене та ще з десяток кавалеристів направили до Луцька. Дорогою ми вирішили нагодувати коней. Виставили вартових, та лишень зняли зі скакунів сідла, як на горизонті замаячив ворог. Командир дав команду зайняти кругову оборону… Усі завмерли в очікуванні бою. Та в цей час у Рівному “катюша” “дала” три залпи, тож німців - як вітром здуло. А нам, можна сказати, пощастило…
українські фермери видали перші міжнародні аграрні розписки
Те, що ще вчора здавалося неможливим, сьогодні стає доступним – завдяки аграрним розпискам українські фермери отримали доступ до кредитних ресурсів з-за кордону. Відповідну бізнес-модель розробили у Проекті IFC «Аграрні розписки в Україні», а з новим валютним законодавством, прийнятим НБУ в лютому 2019 року, такий формат співпраці став можливим на практиці. Наступний хід був за фермерами, і довго чекати не довелося: перші міжнародні розписки були видані на Чернігівщині та на Львівщині вже цього сезону....
Успіх – це не випадковість, це сумлінна праця, відповідальність, готовність до радикальних змін та рішень. Успішними стають люди, націлені йти вперед, незважаючи на труднощі та опираючись на потужну підтримку рідних та близьких. Сьогоднішня історія про звичайного острожанина, який за кілька років сумлінної та совісної праці став першим заступником голови Рівненської обласної державної адміністрації. Про те, що сформувало лідера та відмінного керівника Віталія Ундіра, читайте у матеріалі....
Листа із заявкою на проведення семи спідвейних перегонів рівня чемпіонатів Європи та світу надіслав до Федерації мотоспорту України міський голова Володимир Хомко:...
Популярний український телеведучий тревел-шоу «Світ навиворіт» на каналі «1+1» Дмитро Комаров одружився. Телеведучий пов’язав себе узами шлюбу з партнеркою по «Танцях з зірками», володаркою титулу «Міс Україна 2016» Олександрою Кучеренко....
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Блог
Партнери