Олександр Ірванець: “Я завжди хотів мати цікаве життя. І якщо для цього довелося стати письменником, я ним став”

Цей уривок із вірша Олександр Ірванець написав далекою осінню 1980-го року. Тоді він був ще зовсім невідомим письменником, який прагнув донести своє бачення життя світу. Зараз Олександр Ірванець може гідно називатися письменником, який має що розповісти і чому навчити читача.

- 1966 року моєму татові запропонували роботу на Рівненщині. Ми приїхали якраз перед тим, як у місті змінили центр. Я пам’ятаю, як ще були маленькі квартали польських двоповерхових будиночків. Раніше багато у Рівному було польської забудови, яка зараз є понищеною. Пам’ятаю Рівне більш провінційним, меншим. Зараз, звичайно, воно змінилося. Місто потрохи перетворюється на мегаполіс, - ділиться своїми спогадами український письменник, драматург, перекладач Олександр ІРВАНЕЦЬ.

- Якими були Ваші перші кроки у літературній діяльності?

- Мої батьки - пересічні радянські інтелігенти, тато - агроном, мама - вчителька. Сім’я мала хорошу бібліотеку, не шедевральну, але читати було що. Мене рано навчила мама читати. І взагалі я дуже багато читаю усе життя.

Я закінчив вісім класів, потім навчався у Дубенському педучилищі. До речі, маю вісім років педстажу. І в педучилищі я почав писати, як кажуть, більш-менш серйозно. Пізніше я пішов в армію. І вже вірші, за які мені не соромно, я написав саме в армії, це був 80-82 роки.

- Ви завжди були впевнені у правильному виборі професії?

- Я навіть маленьким хлопчиком знав, що буду письменником. Я вірю в долю, у призначення, вірю, що якась вища сила веде тебе по життю. Крім того, що ти сам повинен докладати багато зусиль і праці, є щось, що постійно допомагає тобі та підштовхує.

- Що для Вас є письменницька праця?

- Взагалі, письменницька праця - це не тільки написання книжок, але й упорядкування антологій, переклади.

Зараз я готую книгу п’єс. Також займаюся перекладацькою діяльністю. Ми видаватимемо книгу сучасної польської драматургії в українських перекладах. Переклади робили Андрій Бондар, Олександр Бойченко і я, Олександр Ірванець. Я думаю, що в першій половині наступного року ми приїдемо з презентацією в Острозьку академію.

- Ви і Ваша дружина Оксана є творчими людьми, чи не важко співіснувати разом?

- Моя дружина Оксана - художниця, робить колекційні ляльки. Я говорю всім - не одружуйтесь поети з поетами. Люди одного жанру важко можуть співпрацювати. Одружуватися потрібно з представниками суміжних жанрів.

Оксана робить чудові ляльки, нещодавно мала виставку в Чернівцях. Але я абсолютно не тямлю у її творчості, ще не зробив жодної ляльки, навіть ляльки-мотанки. А вона, відповідно, не втручається у мою творчість.

- Хто є першим читачем Ваших творів?

- Першим читачем більшості моїх нових творів, звісно, є дружина. Мені важлива її оцінка, але Оксана дуже стримана, ніколи не говорить різко і не критикує. Але її думка для мене на першому місці.

- Чи все встигли зробити, що було заплановано на цей рік?

- Цей рік пройшов для мене не так, якби цього хотілося. Я встиг значно менше, чим було заплановано. Хоча я видав книжку “П’яте перо” - це зібрання моїх публіцистичних творів. Перед тим, до Дня мого народження, вийшла книжка “Сатирикон-ХХІ”. Тобто, два видання протягом року побачили світ, і це вже є не так погано.

- Відомо, що Ви пишете п’єси, чи можна їх не лише прочитати, але й побачити на сцені?

- Мої власні п’єси, на жаль, зараз не ставляться. Досить довго йшла “Маленька п’єса про зраду” у Харкові. Натомість у Києві в молодому театрі успішно йде мій переклад з польської мови п’єси Януша Гловацького “Четверта сестра”. Наразі в українському театрі я присутній лише цим твором.

- Яку літературу Ви полюбляєте читати?

- Я люблю різну літературу. Зараз читаю детектив польського письменника Марека Краєвського під назвою “Еринії”. Із задоволенням читаю Стівена Кінга. Я слідкую за літературою, що з’являється, але водночас читаю і перечитую українську та світову класику.

- Ви є учасником літературного угрупування “БуБаБу”, чи плануються якісь спільні акції?

- Нам по п’ятдесят років і нас вже не так легко зібрати. Хоча ми плануємо зробити вечір “БуБаБу” в Рівному. Правда, це ще не відомо, коли це станеться, але у планах є.

Раніше в Рівному я проводив багато різноманітних акцій, але зараз, за сімейними обставинами, це неможливо.

- Де можна найближчим часом побачити і почути Олександра Ірванця?

- Коли вийшов “Сатирикон”, то я мав тур по десятьох містах України. Зараз я не планую ніяких зустрічей.

- Крім літературної діяльності, Ви ще займаєтесь викладацькою. Навчаєте студентів Острозької академії, які у Вас враження?

- Мені завжди гарно і приємно в Острозі. Я дуже люблю спілкування і тут є з ким подискутувати. Все-таки студенти - цікавий народ. Для мене тиждень в Острозі - це час відпочинку.

- Як відпочиваєте від літературної діяльності?

- Я люблю колекціонувати різні речі. Раніше збирав телефонні картки, зараз маю невелику колекцію монет. Але в основному, моя колекція поповнюється, коли я приїжджаю із закордонної поїздки і вишкрібаю монети з кишень.

Люблю подорожувати і бувати за кордоном. Хоча цього року побував лише у Любліні, читав лекцію. Та все рідше вдається виїхати кудись, в основному через фінансові обставини.

- В Україні Ви є відомим письменником, а чи виходять ваші книги за кордоном?

- У мене вийшло три книжки в Польщі та два видання “Рівне/Ровно” у Білорусі та Хорватії. Також я багато друкуюся у закордонних журналах, альманахах, антологіях.

Ніколи не очікував багато в матеріальному плані, але з іншого боку, література допомагає існувати. Я ще не досяг того рівня, коли б я міг жити лише з літератури.

- Що можете сказати про молоде покоління, яке тільки входить у світ літератури?

- Є дуже багато молодої цікавої поезії. Іра Шувалова, яка виграла у конкурсі “Смолоскип”, видала книжку “Ран”, Павло Коробчук, молодий поет з Луцька, видав нову книжку “Динозавр”. Дуже цікаво пишуть випускники Острозької академії Роман Романюк та Юхим Дишкант.

- Що Ви можете порадити молодим літераторам, які тільки розпочинають свій літературний шлях?

- Звичайно, потрібно пильнувати за новими віяннями, тенденціями, але не потрібно нікого “тупо” копіювати. Необхідно просто працювати. Тобто це те, що я кажу студентам літературної творчості. Щоб писати, потрібно читати і щоб читати, потрібно писати. Читаючи, ми можемо виробити смак, навчитися відрізняти гарну літературу від поганої. А пишучи, ми виробляємо свій стиль. Для того, щоб вміти писати, потрібно достатньо виписатись.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: