На жаль, все просто – для того, щоб отримувати гідні пенсії (хоча б на рівні реального прожиткового мінімуму) потрібно десь ці гроші брати. Питання де? Справа у тім, що сьогодні в нашій державі пенсіонерів отримують працюючі, і ми вже підійшли до того рубежу, коли на одного пенсіонера є теж один працюючий. При цьому в «працюючих» записані і мільйони чиновників, бюджетників, військових та правоохоронців – тобто ті люди, які самі отримують зарплати з бюджету і нічого самі не виробляють. Таким чином реальне співвідношення між тими, хто сам працює і із заробленого платить в пенсійний фонд, і пенсіонерами в нас відверто катастрофічна. Звісно така ситуація сформувалась не за один день і не за один рік. Всі роки Незалежності влада послідовно не дбала про збільшення населення. Простий приклад: навіть сьогодні в нас держава платить батькам на дитину 860 гривень на місяць. Всі, хто стикався з цінами на дитячі товари, харчі та медикаменти, розуміють – за таку суму утримати дитину неможливо. Тобто, молоді родини двічі подумають перш ніж зважитися народжувати, я вже не говорю про другу чи третю дитину в сім’ї. При цьому, для утримання чисельності населення потрібно, щоб в родинах було не менше двох дітей. Сьогодні значна кількість працюючих це ті, хто народився вже після 1991 року і не важко зрозуміти, що дефіцит пенсійного фонду в значній мірі обумовлений хибною демографічною політикою. Який висновок – хочемо, щоб пенсіонери жили гідно - потрібно вкладати кошти в стимулювання народжуваності. Це, до речі, роблять в багатьох країнах. Від банальної видачі за кожну другу дитину в сім’ї значних сум грошей, до роздачі багатодітним родинам державного житла. До речі, остання схема діяла в Радянському Союзі і була дуже ефективною. Пік народжуваності прийшовся на 60 – 70 роки минулого сторіччя, коли в СРСР величезними темпами будувалося житло, і родини з дітьми мали пріоритетне право на його безкоштовне отримання. Це був стимул народжувати. Без подібних стимулів нічого не зміниться в пенсійній системі.
Другий чинник, який «підкосив» нашу пенсійну систему це еміграція. Ніхто не може точно сказати, скільки українців працездатного віку виїхали за межі держави. Річ у тім, що офіційна статистика дає данні «білої» еміграції, але є й мільйони людей, що за кордон поїхали як туристи і там працюють нелегально. Всі ці люди не сплачують в наш пенсійний фонд і утримання їх батьків лягає на плечі тих, хто залишився. На жаль, ситуація з трудовою еміграцією сьогодні катастрофічна. Люди масово продовжують їхати за кордон, тому що на батьківщині немає роботи. Таким чином дефіцит пенсійного фонду, не дивлячись на усі новації уряду, буде тільки зростати. Тут теж не потрібно «вигадувати велосипед». Максимальне спрощення ведення бізнесу і повна відміна контролю держави за виробництвом дасть моментальний результат – в Україні стане вигідно будувати нові виробництва і вести бізнес, а де виробництво, там потрібні кадри, і робітникам буде вигідно платити нормальні зарплати.
Без цього всього нашу пенсійну систему чекає крах, а українських пенсіонерів ще більші злидні, бо ніхто в світі ще не придумав схеми, як обійти об’єктивні закони економіки.
Партнери 