Феофан Бобрик: “Намагаюся не просто жити, а й творити прекрасне…”

з ікони…”

- Феофане Михайловичу, хто такий художник, на Вашу думку?

- Художник - це особлива людина, яка має своє бачення світу. Дитина, яка займається мистецтвом, стає щирою, доброю людиною. Буде вона художником чи ні - покаже час, але головне, що в її душі назавжди збережеться відчуття краси.

- Що потрібно для того, щоб стати хорошим художником?

- Для цього мало закінчити художню школу, училище, інститут. Художник працює і вчиться все життя.

- З чого Ви починали? Коли відкрили у собі здібності до малювання?

- Родом я з Іванківців Млинівського району Рівненської області. Захопився малюванням у 10-12 років. Одного разу священик попросив мене написати ікону, тож з цього все й розпочалося…

А під час служби в армії ми з хлопцями власними силами організували художню студію при штабі полку.

Потім я вступив до Львівського поліграфічного інституту імені Федорова, після закінчення якого працював у майстернях Художнього Фонду України: 13 років був головним художником майстерень, а потім - художньо-виробничого комбінату.

З 1992 року розпочав самостійну творчу роботу, займався розписом церков. Останні мої роботи - іконостас у Покровському соборі (нижня церква), розпис церков на Рівненщині, Тернопільщині.

З 2004 року став головою Рівненської обласної організації Національної Спілки художників України.

Майже щороку готую персональну виставку, хоча це досить непросто - займатися водночас і господарськими справами, і творчістю.

Буваю на міжнародних художніх пленерах (від трьох до п’яти за літо), багато з яких проводяться у Польщі.

Мої роботи знаходяться у 10 чи 11 країнах світу (Канаді, Англії, Франції, Німеччині, Польщі та інших).

- Коли відбулася Ваша перша персональна виставка?

- Перша персональна виставка відбулася у 1994 році. Як головний художник я мало уваги приділяв мистецтву, коли ж перейшов на творчу роботу, почав брати участь у виставках.

- Що Ви любите малювати найбільше? У якому жанрі?

- Люблю пейзажі, натюрморти, портрети, малював на тему голодомору, є й ескізи з козацької тематики.

- Чи є улюблена робота?

- Людина постійно набирається досвіду, тож кожна остання робота є певним підсумком.

У минулому році Міністерство культури України придбало мою роботу “Околиці Дерманя” з пересувної виставки “Мальовнича Україна”, яка експонується в Україні. Тож є стимул, зацікавленість працювати далі.

“Художник, як річка: якщо вона зупиняється,

то перетворюється на болото”

- Зараз у Рівному стрімко розвивається фотомистецтво, а як із художньою творчістю?

- Фотомистецтво багато у чому залежить від фотоапарату, а художнє мистецтво - від художника. Нав-читися фотографувати простіше, а щоб стати художником, потрібно постійно вдосконалюватися: окрім вузу, ти повинен закінчити школу життя. Художник, як річка: якщо вона зупиняється, то перетворюється на болото.

- Розкажіть про Спілку, яку Ви очолюєте.

- Рівненська обласна організація Національної Спілки художників України створена у 1989 році. До цього у нас була творча група, яка належала до Львівської зональної організації Національної Спілки художників України. Тож у наступному році святкуватимемо 20-річчя організації. До цієї дати за допомогою облдержадміністрації плануємо видати альманах “Художники Рівненщини” і чотири каталоги творів наших художників. Альбом фінансує обласна адміністрація, а каталоги - 50/50 з художником.

До нашої Спілки входять 37 професійних художників, один із них - заслужений художник України, два не дожили до отримання цього звання, оскільки система надто забюрократизована.

Члени Спілки працюють викладачами у рівненських вузах: Петро Подолець, Іван Жилка, Іван Гуменюк, Віра Чернієнко, Михайло Йориш, Володимир Ботан, Сергій Руднєв.

До речі, при Спілці під керівництвом Тетяни Лукашевич і Сергія Руднєва працює художня студія для дітей, які не потрапили до художньої школи, для тих, хто закінчив художню школу і готується до вступу у вузи, а також для усіх дорослих, які бажають займатися образотворчим мистецтвом.

- Що дає художнику членство у Спілці?

- Це - його визнання як художника. В Україні більше 30-ти тисяч художників із вищою освітою, а серед них лише 4,5-5 тисяч - члени Спілки.

Завдання Спілки - допомогти вже професійним художникам стати на творчий шлях - майстернями, матеріалами, організацією виставок. Також вшановуємо ювілярів, колег, яких з нами вже немає (середній вік наших художників - 50 років). Постійно організовуємо пленери, щоб митець був весь час у роботі, не втратив здатності малювати.

Намагаємося робити обмінні виставки - з Луцьком, Тернополем, Хмельницьким. Якщо в будинку культури відкриється виставкова зала, організуємо виставку “Волинь”, в якій візьмуть участь художники Житомирської, Волинської, Рівненської областей. Також є пропозиція від Пйотркова-Трибунальського (Польща) зробити пересувну виставку міст-партнерів.

З кінця 70-х років я лобіюю питання щодо створення художнього музею у Рівному. Вперше за багато років ми отримали відповідь від влади. Справа у тому, що все повоєнне мистецтво Рівненщини вивезли за межі області і країни: художнього музею немає, держава картини не закуповує, художники нерідко продають свої доробки за кордон. Мало у кого залишилися роботи 50-х чи 60-х років, навіть 70-х.

Наприклад, картини рівненських художників є у Луцькому художньому музеї, музеях інших областей, а у Рівному - дуже мало. За роки незалежності ще ніхто на Рівненщині не закуповував картини для музею. Після смерті художника родина могла б здати його роботи в музей, але ж - нема куди. Зараз у нас проходить посмертна виставка Костянтина Литвина, якому виповнилося б 70 років. Це просто диво, що сім’я не продала його картини за кордон.

- Чи йде молодь у Спілку?

- Це є проблемою - нема молоді, охочої працювати на виставки. Я запрошую всіх, хто має відповідну освіту, приходити в Спілку, організовувати презентації, хороші роботи ми просуватимемо на виставки.

“У нашій родині - ціла династія художників”

- Чи ще хтось з родини став художником? Чим займаються Ваші діти?

- У нашій родині виросла ціла династія художників. Один із моїх синів закінчив Дніпропетровське художнє училище й працює художником, другий – це ж училище, а також Українську академію мистецтв і факультет живопису у м.Гранада (Іспанія). Невістка Інна - художник, а Євгенія - мистецтво-знавець, головний редактор новоствореного Інтернет-видання. У цьому році мій онук завершує Львівську академію мистецтв з дизайну. А моя дружина походить з родини відомого українського художника Івана Труша.

- Тож дружина Вас розуміє й підтримує?

- Для художника це дуже важливо. Якщо дружина розуміється на мистецтві, це сприяє творчості. Художника треба розуміти, потрібно, щоб з близькою людиною було про що поговорити…

- У Вас є сімейні традиції?

- У нашій родині присутня дружня творча співпраця, ми намагаємося підтримувати одне одного. Також любимо разом відпочивати, особливо у Козлині, де зберігся чудовий сосновий ліс.

- Чим Ви ще займаєтеся, окрім малювання?

- Колись займався різьбленням по дереву, виготовляв іконостаси. Зараз захоплююся ландшафтним дизайном. Намагаюся не просто жити, а й творити прекрасне.

- Про що мрієте?

- Хотілося б все-таки вирішити питання створення художнього музею у Рівному, щоб роботи наших художників залишалися в Україні. Також хочу зробити серію портретів відомих людей, закінчити роботу над ескізами з козацької тематики. За складом характеру я люблю допомагати людям. Хочу, щоб художники “росли” творчо, лобіюю певні питання перед владою, щоб отримати допомогу для усієї організації. Ще мрію зробити ремонт у виставковій залі.

- Чим дивуватимете рівнян найближчим часом?

- До Дня художника ми готуємо виставку “Святкова палітра”. Після неї - виставка “Історичні та природні перлини Рівненщини” за результатами пленеру, який проводився у Рівному та Острозі. Потім почнуться персональні виставки.

- Що б Ви побажали своїм колегам з нагоди професійного свята?

- Бажаю творчих злетів, терпіння, відсутності матеріальних проблем, процвітання, вдосталь часу для творчості, поваги від людей. Художник - з категорії “вічних” людей: його немає, але у серцях нащадків він залишається назавжди.

Цікаво, що людська пам’ять вшановує будь-якого художника. У 16 столітті в Голландії був виданий королівський указ: усі художники - і аматори, і професіонали - повинні були малювати лише на спеціальних королівських дошках. Вважалося, що за життя чи у майбутньому роботи художника стануть національним надбанням, і тому митець повинен малювати на хороших матеріалах і хорошими фарбами. Хотілося б, щоб і у нашій країні робота художників знаходила гідну оцінку.