Чайник в бюстгалтері

Довго борсався, кректав, а, коли все зробив, задоволений зібрав його. Та тільки чомусь залишилася запчастина - металевий дріт довжиною сантиметрів двадцять, пружина, загнута півколом, на кінчиках ізоляція (при всьому цьому чайник включається і кип’ятить воду). Батя покрутив її, зітхнув, розібрав чайник знову і давай її прилаштовувати. Пристосовував її скрізь - нікуди не підходить.

Отак шпортався декілька годин, потім плюнув і повіз його до кума Степана у сусіднє село. Той електрик, можливо, швидше розбереться. Сів у машину і поїхав.

На вулиці дощ, вітер, вечоріє. Батьку захотілося їхати навпростець через поле біля лісу. Залишилося до села метрів триста. Аж раптом двигун заглух. Що робити? Темно. Повозився з карбюратором - без результату. Дай, думає, доштовхаю якось до села сам…

Аж тут йде з лісу Степан. Він десь далеко пішки ходив, втомився. Бачить - машина кумова. Навколо нікого… замерз увесь, підійшов, у віконце дивиться - там пусто. Дверцята спробував - відкрита машина, то Степан й заліз туди і сидить...

Раптом машина рушила... цей спантеличений, не знає, що коїться - машина їде сама, Степан ззаду сидить, за кермом нікого... Тут зненацька звідкись з’являється волохата рука. Повернула кермо і зникла... Степан взагалі злякався... Тут село з’явилося, ось вже перший будинок... і тут автівка зупиняється, в салон заглядає мій батько і каже:

- А ти що тут робиш?

- Привіт. Оце сів перепочити. А вона, їде...

- Здуріти просто! Я штовхаю, а він їде! Покатався, поїхали до тебе відроблятимеш.

Сіли удвох, зібрали - чайник працює. Але запчастина-то залишилася. Знову розібрали.

І так увесь вечір. Плюнули, пішли до машини. За декілька хвилин вона завелася.

Повернулися до хати, до чайника. Сидять мовчки, пихкають, нічого не говорять. Через дві години “роботи”, вилаявшись, батько склав чайник із запчастиною у пакет. Кум каже:

- Неси до служби побуту в ремонт, може, там полагодять цей пристрій.

Батько поїхав додому. Йому перед матір’ю соромно зізнатися, що не може сам відремонтувати, хоча руки в нього, скажу, - золоті. Вранці мовчки вирішив ще спробувати. Розібрав, запчастини по столу розклав, сидить і на них дивиться. Поруч ходить мати, розмовляє з ним: “ …то се, як справи на роботі… ” - І за цією розмовою підходить до столу, бере “запчастину” і починає вставляти її у свій бюстгальтер. І запитує в батька:

- Де це ти кісточку від мого лівчика знайшов? Я її вже два дні шукаю - пропала безвісти, але ж пам’ятаю, що на стіл поклала.

Батько кричав наче його різали...