Під лежачий камінь - вода не тече!

Де спека спалює силу, губить життя!

Там тримається сонце в зеніті,

Убиває залишки вчорашнього дня.

Лиш дощ, як ті теплії сльози!

Спускає з неба нитки свої!

Не тепер і не завтра, а вчора

Загинуло все життя в ній!

Лиш камінь радіє, зберіг він життя!

Радіє та все навкруги проклинає!

Загинула квітка, що поруч росла!

Жила… Тепер вже упала на камінь…

В смертельному сні спочила вона!

Вмираючи… віддавши всі свої сили,

Багряним цвітом для нього цвіла!

Собі на погибель, а для каменя…

Із мертвого пороху… породила життя!

Від болю спускається мокра сльоза…

Під самотній той камінь вона потекла!

Скам’яніла сльоза породила надію!

Бурхливим морем стала вона!

Немає вже смерті палючого сонця,

Лежить тепер на дні у морській глибині…

Не під нього…

А з нього… вода жива потекла!