День Незалежності з працюючим Льонокомбінатом

- Двадцять років для держави - це небагато. Історія багатьох країн налічує сотні, а то й тисячі років. Проте для людини два десятиріччя - це багато. Скажу про себе. Я, в ті вже далекі часи, молодий інженер, щойно отримавши диплом, зрозумів свою непотрібність нашій економіці. Підприємства радіоелектроніки зупинялися і про те, аби отримати роботу за фахом навіть не йшлося. Це трагедія, коли молодий спеціаліст, якого кілька років вчили професії, опиняється на вулиці. На жаль, через це пройшло практично все наше покоління. Для більшості з нас єдиним шляхом, аби прогодувати себе та сім’ю, став ринок. Ніколи не було простою справою працювати торговцем, але тоді, на початку дев’яностих, це було особливо важко. Без жодного стартового капіталу я почав торгувати “з землі”, а точніше - з асфальту. Мрією був власний маленький лоток. Однак, якщо чогось дуже хотіти і, що важливіше, щоденно працювати над здійсненням своєї мрії - вона перетвориться на реальність. Не один раз у своєму житті я пересвідчився у правильності цього твердження. Ось і у мене через певний час з’явилась власна торгова точка. Тут можна було і зупинитися, але я певен - людина повинна ставити перед собою щоразу нову мету. Так мені вдалося відкрити одну торгову точку, потім ще.

Через певний проміжок часу я зрозумів - торгівля має свої певні обмеження. До того ж, постійно вивчаючи наш асортимент, я ніяк не міг збагнути, чому наші підприємці не виготовляють всі ці майки, білизну, светри та інший текстиль. На мою думку, нічого аж занадто складного в цьому немає. Так народилася ідея почати виробляти готову продукцію. На початку моя діяльність повністю базувалося в маленькому гаражі, а всі засоби виробництва обмежувалися двома старенькими та простенькими швейними машинками, які є ледве не в кожній родині. Не скажу, що все було просто і легко. Виробництво взагалі, а в нашій країні зокрема, річ складна і не дуже вдячна. Дійсно, простіше купити на якомусь гуртовому складі партію продукції, зробити свою торговельну націнку і потім продавати, ніж шукати сировину та витратні матеріали, слідкувати за дисципліною працівників, контролювати якість готової продукції, шукати шляхи економії матеріалів та енергоносіїв та весь час бути в курсі останніх змін попиту. І це ще далеко не все. Однак без виробництва не буде економічної незалежності держави. Зверніть увагу - всі розвинені країни прагнуть до того, аби максимально збільшити власний експорт готової продукції. Байдуже, що це - автомобілі чи цукерки, літаки чи светри. Країна повинна виробляти готову продукцію. Що ж в нас? Ми продаємо на експорт здебільшого сировину, а ввозимо готову продукцію. Я не проти експорту, я за те, аби на внутрішньому ринку була здорова і чесна конкуренція між вітчизняними виробниками та іноземними. У тридцяті роки українські націоналісти на Західній Україні висунули гасло: “Свій до свого, по своє”. Тобто, патріотизм - це не тільки гасла на мітингах, це ще участь у розбудові вітчизняної економіки. У нашій політиці потрібно менше політики, а більше економіки. Без цього ми так і залишимося незалежною країною із залежною економікою. Коли мені вперше довелося побувати на Льонокомбінаті, то стало соромно за всіх нас. Як треба не любити свою країну, аби довести до стану руїни велике підприємство, що виробляло мільйони метрів тканини на рік. Я розумію військові заводи, їм потрібні державні замовлення, але ж попит на тканини був завжди. Так, обладнання Льонокомбінату було ледве не тридцятих років минулого сторіччя, але й воно за шанобливого використання та деякої модернізації могло б ще працювати і приносити користь людям, державі. Але, як говорив перший Президент України Леонід Кравчук: “Маємо те, що маємо”.

Ми, вивчивши стан справ на підприємстві, зрозуміли, що ввести в дію старе обладнання вже неможливо і почали шукати вихід з цієї ситуації. Знайшли. На жаль, вітчизняного обладнання вже немає, але є якісне німецьке устаткування. Шкода, що у країні, яка мала колись потужну важку індустрію, не виробляють сьогодні ткацькі верстати, але чекати, коли вони з’являться, ми не можемо. Потрібно працювати вже сьогодні. Нам вдалося вдихнути друге життя в Рівненський Льонокомбінат, і мені здається, що це добре. До двадцятої річниці незалежності одним “мертвим” підприємством стало мен-ше. Так склалися зірки, що напередодні Дня Незалежності випущені перші тисячі метрів трикотажного полотна найвищої якості. Для мене, інженера, підприємця та керівника, це приємно. Так, хай нам не все ще вдалося, але потрібно рухатися вперед. Поряд з політичним патріотизмом потрібен економічний патріотизм, і тоді ми років через десять зможемо з гордістю говорити не тільки про здобутки в культурі чи ідеології, а й зможемо сказати, що наші товари конкурентоздатні, і головне, їх багато. Будемо пишатися своїми фабриками та заводами, і що важливіше рівнем життя, бо без потужної національної економіки не можливо забезпечити достойний рівень життя для наших громадян.