НОБЕЛЬСЬКИЙ ЛАУРЕАТ ЮРІЙ БЕРЕЗА ВИРІШИВ ПІТИ... У ПРЕЗИДЕНТИ

- Пане Юрію! Як Ви потрапили у гумористи, а потім ще й у журналісти?

- Перша моя гумореска вийшла у шепетівській “районці” (я родом із села Городище Шепетівського району Хмельницької області). Покійна мама ще жартувала: “У мене троє дітей, двоє письменників і одне “нормальне”.

- Так ваш брат теж письменник, розкажіть про нього.

- Мій брат Микола Береза - поет, ведучий радіопередачі “Перевесло” обласного державного радіо.

А я акінчив Рівненський педінститут за спеціальністю “вчитель української мови і літератури”. На третьому курсі почав друкуватися у “Перці”. П’ять років працював у Рокитнівському районі: один рік у селі Дубно, і чотири - у Глинному. А на журналістській ниві я з 1982 року.

- Які ваші останні книги? Скільки їх взагалі у вашому творчому арсеналі?

- Усього десять. Серед них: “Оглядини з виграшем” - книга вибраних творів, що побачила світ до мого 50-річчя й була удостоєна Всеукраїнської премії імені Остапа Вишні; “Короткими перебіжками” - прозовий гумор, за яку отримав Нобельську премію (села Нобель Зарічненського району) і “Копитентний керівник” - висунута на премію ім. Леоніда Глібова.

- Чи приносять ваші книги матеріальне й моральне задоволення?

- Як яка книга... Наприклад, я був серед авторів книги “Афоризми великих українців”, яка побачила світ в одному з харківських видавництв. У результаті довелося купувати її за власні гроші. Ось і все матеріальне задоволення. А щодо морального… воно велике. Адже опинився під однією обкладинкою з Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком...

- Пане Юрію, ви автор багатьох книг, газетних статей, а також ведете у “Вістях Рівненщини” гумористичну сторінку “ТОВКАЧ”... До речі, як вона розшифровується?

- “Товариство з обмеженою відповідальністю “Комедії, анекдоти, чутки”.

- Отож, в чому секрет вашого журналістського та літературного успіху?

- Журналіст має бути оперативним, грамотним та всебічно розвинутим - тобто орієнтуватися у специфіці багатьох професій. А щодо своєї творчості, як письменника та гумориста, розділяю життєве кредо Остапа Вишні: “Коли заходиш у літературу - витирай ноги”. Власне, письменник має вміти проникнути у психологію іншої людини, мати дар співпереживання і просто велике любляче серце, яке іноді болить...

- І як лікуєтеся?

- Їм часник, цибулю, адже можна простудитися навіть зазираючи в холодильник (посміхається - авт.). Це ще й від епідемії грипу лікує.

- А що п’єте для настрою та апетиту?

- Холодну воду та горілку. Остання, при нечастому вживанні з добрими та розумними людьми, додає апетиту. Утім, “якщо купувати її будь-де, за будь-яку ціну, наливати на око й пити без міри - можна втопити життя достроково” (афоризм самого Юрія Берези - авт.)

- Пане Юрію, з ким дружите із рівненських та українських гумористів?

- Із Рівненщини - це Іван Кидрук, Василь Титечко, Микола Кащук, Ростислав Солоневський. Із українських - Євген Дудар, Олег Чорногуз, Михайло Прудник.

- 1 квітня, на жаль, вже минуло, але сміхотерапія невмируща. Що скажете нашим читачам з нагоди цього свята?

- (Посміхається - авт.) Мені залишилося три з половиною роки до пенсії, яку нараховуватимуть із останніх заробітків. Тож вирішив на два місяці піти у Президенти!

- Обов’язково за вас проголосую. Пане Юрію, а що для вас почуття гумору?

- Гумор, як казали ще філософи - рятівне коло на хвилях життя. Без нього ми швидко підемо сокирою на дно. А взагалі, почуття гумору вбирається ще із материнським молоком - без нього, вважай, людина - каліка.

- А як порадите жартувати з людьми, у яких нема почуття гумору?

- Потрібно завжди попереджувати, що жартуєш. Тоді можна уникнути психологічної та навіть фізичної агресії.

- І запитання наостанок. Що побажаєте читачам нашого “Ракурсу”?

- Щоб кожен з них жив на зарплату народного депутата (сміється - авт.), а плакав лише від цибулі!