Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №550 від 03.05.2012p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Байдужість

Забута пам’ять

Забута пам’ять

Ми часто забуваємо про те, про щоб мали пам’ятати вічно, про наших близьких та рідних.

Колись село з мальовничими краєвидами, із своїми жителями, історіями, а тепер пустка беж жодних ознак життя. Мова йде про старий хутір Гринівщина. Якого зараз ви не знайдете на жодній карті України. Хутір, який залишився тільки в пам’яті його жителів.

Наразі хутір Гринівщина - теперішнє поле, офіційно належить до села Лідаво. Гринівщина знаходиться у напрямку Новомильська, колишній хутірець з дванадцяти хат, серед яких перша належала Гриню (Григорію).

Так вже сталося, що у 80-ті роки жителів порозселяли в інші села, а землі віддали колгоспу. Єдиною згадкою про те, що там жили люди, є старе, закинуте кладовище.

На цьому цвинтарі поховані чоловіки, які воювали за нашу свободу, матері, які потайки крали хліб, аби їхні діти не померли з голоду, та просто люди, яких забрала нещадна війна. Це кладовище пережило війну, голодомор, воно бачило сльози батьків, які хоронили своїх дітей, жінок, що не дочекалися своїх чоловіків.

У чистому полі, де зеленіє пшениця, видніється маленький острівець, на якому похована історія.

Згідно з законом, кладовище не мають права знищувати, поки не пройде сто років після останнього поховання. От воно й доживає свої роки у забутті.

Люди, зазвичай, не приїздять на цей цвинтар. Причин, звісно, у кожного багато. Хтось уже в похилому віці і не може приїхати, а хтось просто не хоче. Та можу вам сказати, як людина, яка там була, що дістатися туди непросто. Адже під’їзду немає. З усіх боків кладовища переоране поле. Одразу ж виникає запитання, невже так важко не засівати декілька метрів землі, щоб можна було зробити хоча б ґрунтову дорогу. Та думаю, це питання залишиться риторичним, адже врожай куди важливіший.

На кладовище навіть не можливо запросити священика, тому що він просто не зможе пройти до могил. Більшість пам’ятників понівечені. Уся ділянка заросла деревами. І навіть на цьому наші люди змогли поживитися. Приблизно рік тому невідомі вирішили забезпечити себе деревиною. І як ви вважаєте, де вони її взяли? Звісно, на цьому ж кладовищі. Та добре б було, як би вони просто зрізали дерева та поїхали, але на цьому справа не скінчилася. Під час вирубки стовбури та гілляки летіли просто на могили. Картина, яка залишилася після їхньої так званої роботи, просто жахлива. Пам’ятники, гроші на які діти збирали своїм батькам, чоловіки жінкам і навпаки, були просто знищені.

Тай це ще не все, адже деревина деревиною, а є й метал, за який можна виручити набагато більше грошей. Мова йде про хрести, які нещадно вирвані з могил, та огорожі, що зрізали “болгаркою” та здали на металобрухт. Сподіваюсь, вандалам, які це зробили, вистачило грошей не лише на пляшку.

Та найбільше дивують не варварські вчинки людей, а забута людьми історія. На це закинуте кладовище майже ніхто не приїздить. Невже в того сина була настільки погана матір, що він вважає за непотрібне вшанувати її пам’ять? І знову питання без відповіді.

Ми розповіли вам лише про один із численних забутих цвинтарів, а їх в Рівненській області немало. Думаю, читаючи опис саме цього кладовища, багато хто зіставляв його із місцями поховання і у своєму селі.

Не здивуюся, якщо до виходу цього матеріалу могили будуть вже прибраними. Проте невже так важко підтримувати чистоту на цвинтарі постійно, а не лише ворушитися перед святами? Та що ж, кожен шанує лише свою пам’ять, а до всіх інших йому просто байдуже? От і живемо за принципом “моя хата скраю - нічого не знаю”. То чи довго ми ще так житимемо?! І йдеться не лише про владу, а про пересічних українців, які просто починають забувати про людяність та повагу. Ми нарікаємо на інших, коли потрібно починати з себе. Чому ж ми хочемо, щоб пам’ятали про нас, коли ми забуваємо навіть про своїх рідних.

03.05.2012Юлія ГОЛИК



Рівне-Ракурс №10 від 03.05.2012p. 
На головну сторінку