Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №583 від 27.12.2012p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#З перших уст

Юлія Кривульська ніколи не мала ілюзій щодо своєї роботи

Юлія Кривульська ніколи не мала ілюзій щодо своєї роботи

Такі милі, вишукані, тендітні, і, тільки на перший погляд, такі беззахисні пр едставниці слабкої ста ті… стоять на варті нашого спокою. Йдеться про жінок, які безстрашно взяли на себе чоловічу роль та несуть службу і вдень, і вночі, виконуючи важку та повсякчас небезпечну роботу в органах внутрішніх справ. І немає значення, якої ти статі, - свій обов’язок повинен виконати, адже дав присягу на вірність народові України, та прикрити у важку хвилину спину товариша, що розраховує на тебе, - переконана Юлія КРИВУЛЬСЬКА, капітан мі ліції, помічник начальника Рівненського місь кого відділу міліції по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації.

-Юлю, що молода дівчина робить на, здавалося б, суто чоловічій роботі? Як ти потрапила до міліції?

- Передусім скажу, що я не поділяю роботу на чоловічу і жіночу. На службі ти, насамперед, міліціонер, а потім вже жінка. А в міліції я опинилася, бо це - моє покликання! Навчалася я в Рівненському державному гуманітарному університеті на спеці альності документознавство, на 4-5 курсі проходила практику на базі Костопільського райвідділу міліції. Тоді мене й зацікавила правоохоронна дія льність. Уявляла, як би гордо та гідно несла б я службу, дуже хотіла долучитися до такої важливої справи, яку виконують у міліції. Пізніше закінчила Волинське училище професійної підготовки працівників міліції. Порадилася з батьками, хоча самі вони прості робітники і ніхто з нашої сім’ї ніколи не носив погонів, підтримали мене цілком, і моя мрія здійснилася. Чи-то пак, змінилася - в дитинстві я марила професією військового льотчика, проте ні на секунду не шкодую, що обрала шлях правоохоронця.

- І що, виправдалися твої сподівання?

- Цілком. Я ніколи не мала примарних ілюзій щодо мі лі цейської роботи. У мене були досить чіткі уявлення про специфіку та практичний досвід. Я ніколи не прагнула сидіти у теплому кабінеті, а хотіла працювати у карному розшуку, серед простих міліціонерів, де й проходила практику. Маючи чоловічий склад характеру, я була готова зіштовхнутися з труднощами. Знала, що доведеться нести нелегку ношу, і, передусім, у моральному сенсі. Якщо відверто - то ця праця тяжка, і повагу людей вкрай важко заслужити, не кожен розуміє, як ми працюємо, яких часом титанічних зусиль слід докласти, щоб викрити злочинця та розкрити злочин. Проте і досі переконана - потрібно завжди залишатися людяною й небайдужою. Так, ми зобов’язані суворо дотримуватися букви закону, проте слід завжди пам’ятати, що за кожним злочином стоїть чийсь біль, смуток і жаль, невиправні помилки - люди. Звісно, йдеться не про важкі злочини, як зґвалтування, вбивства з корисливих мотивів тощо. Я про тих простих громадян, яких штовхнули на злочинну стежку обставини життя. Коли зголоднілий, замерзлий безхатченко краде з підвалу консервацію, то, зрозуміло, що жодних злих намірів він не мав, лише хотів задовольнити необхідні для існування потреби. Подібних злочинів, на жаль, дуже багато.

Буває різне, проте повсякчас, особливо у важкі моменти, згадую слова начальника карного розшуку Івана Руденка, що може бути важко, страшно, нестерпно, але варто розкрити хоча б один злочин - і ти відчуєш неабияку гордість, ейфорію, піднесення, що всі труднощі та зусилля не були марними, що ти - потрібен людям, ти - на своєму місці, що результат - є! І ці слова завжди стимулюють мене до роботи.

- Юлю, у свої 27 років ти вже встигла спробувати себе і в ролі дільничного інспектора, і на оперативній роботі. Як вдалося тобі подолати шлях від оперативника до посади помічника начальника ВЗГ та ЗМІ, яку ти обіймаєш наразі, і чи був він небезпечним?

- Небезпечним? Не знаю навіть - було різне. Запам’ятався випадок, коли ми отримали виклик про те, що раніше судимий за вбивство та зґвалтування чоловік замкнувся в хаті, увімкнув газ, та піджидав із сокирою свою сестру біля вікна. І ми з колегами мусили затримувати його, залізши через вікно з обох боків будинку. Тоді було справді моторошно, коли не знали, чи вийдемо з тієї хати взагалі, позаяк у приміщенні в усю вирував газ, та й сам чоловік, м’яко кажучи, був не в адекваті, оскільки в нього на тлі довготривалого зловживання алкоголем трапився напад білої гарячки.

А ще кумедний випадок, коли працювала дільничним інспектором у Демидівці, де довелося тримати справжній бій з важкими наслідками для меблів та штор у кабінеті (посміхається - авт.). Тоді привели одного затриманого захмелілого чоловіка, який теж поводився не зовсім адекватно, і був колишнім військовим, як він нам повідомив, брав участь у військових діях в Афганістані. Він почав скандал, сипав всілякі образи, а тоді скочив до мене через стіл… Але, як я вже казала, у мене чоловічий склад характеру, і прочуханки він отримав, як від чоловіка. Наступного дня, коли він протверезів, прийшов просити вибачення, причому з квітами та цукерками… І таке буває.

- Ти вже п’ять років працюєш у міліції. Що за цей час тебе особливо вразило і найбільше хвилює?

- Я звикла майже до всього: і до трупів, і до бандитів - особливого складу людей, з якими доводиться працювати. Проте, напевно, ніколи не примиришся з людською жорстокістю, жадібністю та підступністю, коли через банальні примхи, наживу людське життя ні в що не ціниться, коли так просто “ближній” може розтоптати чиюсь долю, мрії, сподівання…

- А що найважче, з чим тобі довелося зіштовхуватися, ти можеш назвати? Можливо, цілодобові чергування, затримання злочинців?

- Це, звісно, теж непросто. Коли торік відбувалися розбійні напади на банки, доводилося чергувати і вдень, і вночі. Йдеш на роботу і не знаєш, коли повернешся. Прийшов додому - чекаєш, що кожної секунди треба бути готовим “підірватися”...

Та найважчим для мене був час, коли я вела лінію з розшуку злочинців і безвісти зниклих. Потрібно було повідомляти людям про загибель їх рідних. Це, напевно, те, до чого ніколи неможливо звикнути.

27.12.2012Лариса САВКОВА



Рівне-Ракурс №10 від 27.12.2012p. 
На головну сторінку