Мирослав Маринович: “Я не вважаю себе політиком”

Приміщення музею Просвіти було переповнене бажаючими послухати гостя та задати йому питання. Адже Мирослав Маринович в статусі дисидента і за власні незалежні погляди провів не один рік в радянських таборах. Мирослав Маринович, як публіцист, стверджує, що суспільство нині хворе, і треба робити акцент на його духовне відновлення. Духовна онкологія поїдає суспільство зсередини, щоб вилікувати ракову хворобу, треба кріпити його духовну складову. Маринович говорить, що сьогодні в Україні існує культ матеріального, за яким заховані давні традиції здорового духовного суспільства.

­ Молодь нині не розуміє сенсу слова “жертовність”, ­ коментує Мирослав МАРИНОВИЧ, ­ я їжджу з лекціями по університетах, та трапляються випадки, коли студенти помилково вважають, що вислів “пожертвувати чимось заради ближнього” ­ це щось на кшталт дорожньо­транспортної пригоди з жертвами. Саме слово “пожертвувати” сприймається викривлено. Молодь вважає, що бути чесним нині не модно, бо це не приносить статків. Молоді студенти вважають, що поняття духовності, це щось для старших людей. Щоб зараз студенту бути успішним, на його думку, достатньо написати “грант” та отримати гроші на його реалізацію. Я не вважаю себе політиком, це не моє. Пам’ятаю, в таборі на Уралі до мене підійшли в’язні і порадили йти в політику. Але я не відчуваю свою схильність до політичної діяльності. Тут має бути відчуття спорідненості праці. Коли в радянські часи вирішив вступити в Українську Хельсінкську групу, то розумів, що за цим відбудеться арешт. Але, разом із тим, було розуміння того, що радянська тоталітарна система будується на облуді й з часом розсиплеться, проте для цього треба докласти сил.

Наприкінці 80­х років, коли я та інші дисиденти повернулися з таборів, постало питання: що робити? Хтось напряму пішов у політику. Але я особисто вагався, чи добре відчуваю потреби суспільства за ті 10 років ув’язнення, коли був ізольований від нього? На мій погляд, проблема суспільства в тому, що народ досі має старі уявлення про державний устрій. Це, як інженер, який має старі креслення, тому не може побудувати щось нове. Я хочу, щоб ми нарешті побудували нову державу. Отже, треба міняти уми, менталітет, а це приходить через духов­ність. Мене питають, яка політична партія може мати успіх в майбутньому? Моя думка, що у народу немає довіри до політиків, тому той політик, який зможе бути щирим, відвертим, духовним може повернути цю довіру. Загалом я підтримую європейський вибір України, бо мені хочеться жити там, де шанують гідність людини. Зрештою, де наші олігархи тримають гроші? Куди посилають дітей на навчання? До Євросоюзу! Ось вам і відповідь.