В ліжку з привидом

Ця історія сталася нещодавно в одному з сіл Здолбунівського району. Жила собі сім’я, він був старшим за неї на 17 років. Їй – 30, йому – 47.

Начебто й жити було де, й господарство таке-сяке мали. Але була в сім’ї одна біда – Марія любила заглянути у чарку. А з тим і вічно всім невдоволена була. “Ось подивися на сусіда, - не раз вона говорила своєму Миколі, - щотижня дарує своїй Нінці нове вбрання”. Нічого не міг на те сказати чоловік, бо й так працював не покладаючи рук з ранку до ночі. А що вже ненавидів її п’яну, то й годі казати. А пити разом з дружиною не хотів. Хіба з друзями міг кухоль пива перехилити, ото й усе.

Ніхто в селі й гадки не мав, що цей чоловік здатен зробити такий крок – переступити межу між днем і ніччю. Сталося це декілька тижнів тому. Рано-вранці сусіди почули з подвір’я Миколи страшний крик. Кинулись туди і остовпіли. З відкритих дверей хліва на них дивився Микола вже невидющими очима. Вітер злегка гойдав мертве тіло. А неподалік стояла Марія, затуливши очі руками, і вже не кричала, а тихо вила.

За два дні Миколу поховали неподалік кладовища. Як-не-як самогубець. За традицією сусіди пом’янули небіжчика й розійшлися. Марія лишилася вдома одна. За кілька днів сусідка вирішила завітати у гості й перевірити, як там удова. Підійшовши до дверей, почула, що Марія з кимось розмовляє, жартує. Але всередині нікого, окрім неї, не помітила. “Невже здалося?..” – промайнула думка. Марія ж помітила, як сусідка намагається заглянути за штори, у сусідню кімнату, навіть під ліжко зазирнула. Тоді вона взяла сусідку за руку й вивела на подвір’я. “Ти знаєш, Микола повернувся,” – ледь вийшовши з хати, сказала Марія. “Боже, вона ж від горя розум втратила” – аж перехрестилася від несподіванки сусідка. Марія ж твердила, що вона каже правду. Чоловік повернувся до неї на другий день після похорону. І якщо спочатку вона просто відчувала його присутність, то потім почула його голос, а на третій день вже змогла й бачити чоловіка. “Ми з ним навіть живемо, як чоловік з жінкою. Я йому перу й їсти готую,” – продовжувала ділитися сокровенним Марія. За мить звістка про повернення Миколи облетіла все село. Одні, почувши, в чому справа, з посмішкою крутили пальцем біля голови, інші – хрестилися й казали, що це Бог повернув Миколу, аби Марія спокутувала свої гріхи. Не подобався живий – живи з мертвим. Втім, ніхто з сусідів поки що не виявив бажання зайти до Марії й перевірити все на власні очі та вуха.

…А історію цю переповіла, зателефонувіавши в редакцію, односельчанка Марії. “У нас у селі всі тільки про це й говорять!..” – так завершила вона свою розповідь.